Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

Насолодившись купанням просто неба, пара поїхала у місцевий парк, де Габріель влаштував їм романтичний пікнік, купивши ще зранку все необхідне у супермаркеті. 

- А ти, виявляється, до біса романтичний! - мовила Юля, пережовуючи бутерброд з хамоном та запиваючи легким білим вином. - Або просто знаєш, як зробити дівчині приємно.

- Я щось посередині, - скромно мовив той. - Хоча дівчата й не жалілися.

- І багато у тебе їх було?.. Дівчат? - дівчина з цікавістю подивилася на коханого.

- Та скільки було, стільки вже немає, - Габріель з очевидних причин уникав прямої відповіді на запитання.

- Ну, мені просто цікаво, - не вгамовувалася Юля. 

Та хлопець стояв на своєму. Жодної інформації кохана від нього не почула. І тут у неї виникла інша думка: а що взагалі вона знає про Габріеля? Про його родину, дитинство, плани на майбутнє…

- Тоді краще скажи мені, ким ти хочеш стати, коли виростеш? - жартівливо запитала Юля.

- Мене і так цілком влаштовує моє життя, - зізнався хлопець. - Я працюю, дах над головою є, кошти на такі ось поїздки також. Ще й ти поряд. Що ще потрібно?

- А ти не задумувався над тим, що буде, коли ти створиш власну родину? Дітей матимеш…

- Ой, до цього мені ще дуже далеко, - махнув рукою Габріель. - Рано навіть задумуватися про таке!

- Згодна, що ти ще молодий і зелений, але ж про це потрібно думати вже зараз.

- А ти думаєш? - запитав, насторожившись.

- Раніше думала, та й плани до війни були розписані на років десять наперед. Зараз щось важко прогнозувати.

- Однак, своє повернення додому ти вже спланувала… - вирвалося в Габріеля.

- Моєму татові потрібен догляд і моя підтримка, тож зараз збираю кошти на його лікування і їхатиму допомагати.

- Я думав, ти і так йому відсилаєш…

- Відсилаю, та це краплина в морі… Крім того, я впевнена, що йому стане набагато краще, коли я буду поруч.

- Ти що лікар? Чи цілителька?

- Я його донька. Єдина, хто у нього залишився з найрідніших.

- А як же твоя ма… - хлопець зупинився на півслові, злякавшись, що взяв за живе.

- Мами, можливо, вже й немає на цьому світі… - зітхнула Юля. - Майже рік пройшов, а про неї жодної вісточки… Я, звісно, оптимістка, але й реальність не можна заперечувати…

- Потрібно вірити у краще, кохана, - Габріель обійняв дівчину. - Щось ми з тобою знову про сумне почали говорити. Поїхали, краще, назад в місто. Повечеряємо, погуляємо вечірніми вуличками. Сьогодні ж наш день - день усіх закоханих!

- Твоя правда, - витираючи сльози, що зрадницьки витікали з очей, відповіла Юля. - Їдьмо святкувати.

*  *  *

Невеликий затишний ресторанчик у центрі міста був прикрашений святково. Кульки у вигляді сердечок, скатертини з таким же принтом, романтичні свічки на столиках. Легка приємна джазова музика. Атмосфера кохання просто насичувала повітря. Юля з Габріелем зайняли місце у глибині ресторану, щоб ніхто не заважав їхньому спілкуванню. Коли їм принесли шампанське, хлопець вирішив підняти келих:

- За нас, кохана! - мовив він. - За приємно проведений час разом. І за світле майбутнє!

Юля посміхнулася і подумки додала: “І за перемогу…”

- А у мене для тебе подарунок! - радісно сказав Габріель, дістаючи щось із кишені джинсів. - Вже два дні з собою ношу, чекав нагоди.

Він поставив перед дівчиною невеличку біло-рожеву коробочку з написом “Pandora”. Усередині лежав срібний браслет з підвіскою у формі серця.

- Подобається? - з надією у голосі запитав хлопець.

- Ще питаєш! Дякую! Я про такий завжди мріяла! - вона заплескала в долоні, а потім привстала з місця, щоб поцілувати коханого. Він допоміг їй одягнути браслет.

- Я ще про дещо з тобою хотів поговорити… - мовив Габріель, поки дівчина милувалася новою прикрасою на своїй руці.

- Про що ж? - вона підвела голову.

- Про наші стосунки та майбутнє, - він зробив паузу. - Я тут подумав, а чи варто тобі повертатися в Україну назавжди?

- Що ти маєш на увазі?

- А те, що ти можеш поїхати до тата, побути з ним, допомогти з лікуванням, а потім… повернутися… до мене…

- Чесно кажучи, я якось про це не думала, - мовила дівчина спантеличено. - Ми з тобою домовилися, що наші стосунки - тимчасові. У мене в Україні все моє життя.

- Все колишнє життя. Ти тільки подумай, - він взяв її за руки, - я можу почекати на тебе. Ти зробиш усе, що тобі потрібно, а потім повернешся.

- Повернуся куди? В гуртожиток?

- Житимемо разом, орендуємо окреме житло.

- А де я тут працюватиму? Карлуш мене, на відміну від тебе, місяцями не чекатиме.

- З Карлушем я домовлюся, за це не турбуйся.

- Ти хочеш моєї відповіді зараз?