Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

- Ключі від кімнати? - запитала Юля.

- Ой, так, точно! - чоловік дістав зв’язку з кишені. - Ось цей від кімнати, цей від хвіртки, а цей від будинку, якщо приїдете після десятої. Бо я на ніч замикаюся. І ви теж не забудьте! Ну, мабуть, все! Приємного перебування! Будуть питання - звертайтесь! Я у кімнаті напроти вітальні живу.

Подякувавши гостинному Францішку, пара вирішила спочатку піти десь пообідати, а потім поїхати оглядати місто. Недалеко від їхнього будинку знаходилося невеличке кафе з традиційними португальськими стравами. Туди й завітали.

- А ти вже тут був хоч раз? - запитала Юля після ситного обіду.

- Колись давно, ще в дитинстві з батьками, - відповів Габріель. - Тож для мене це також буде який-не-який новий досвід.

Почати досліджувати острів вирішили з його природних див. Першим з яких був скелястий берег неймовірно синього океану з бурхливими хвилями, які пінилися, розбиваючись об камінні перешкоди. Біля однієї зі скель, яка утворювала своєрідне коло, були вмонтовані залізні сходи, які занурювалися у воду.

- А це що таке? - поцікавилася Юля, показуючи рукою на конструкцію.

- Це купальня, - відповів Габріель. - Річ у тім, що острів стоїть на вулканах. В деяких місцях вода з надр землі виривається гаряча. А холодні океанічні хвилі її розбавляють. Виходить таке собі природне джакузі. Хочеш спробувати?

- У мене купальник в будинку залишився, - мовила дівчина. - Тож я пас!

- Завтра обов’язково його з собою візьмеш, повезу тебе ще в одне місце, - заінтригував хлопець. - А поки не гаятимемо часу і їдемо далі.

На Юлин подив, дорога на острові була майже скрізь асфальтованою. На узбіччях гуляли корови, ліниво пожовуючи траву. До речі, трава там була неймовірно зеленого кольору. Українка не бачила таких відтінків навіть у її улюблених Карпатах. Вони з’їхали на неасфальтовану безлюдну дорогу.

- Вирішив мене кудись завезти, а потім залишити? - пожартувала Юля. - Невже я тобі так набридла?

- Зовсім навпаки, - мовив Габріель, беручи її за руку та закохано дивлячись в її очі.

- На дорогу дивись! А то вдвох тут залишимося! - засміялася дівчина.

Раптом машина зупинилася посеред безлюдного місця.

- Виходь! Щось побачиш! - сказав бадьоро хлопець і сам вийшов з машини.

Юля на якусь мить навіть злякалася. Що це він собі задумав? Але дуже швидко її побоювання розсіялися. Хлопець підійшов до кущів, які обрамляли дорогу з обох боків, розсунув їх і перед очима дівчини відкрився неймовірний краєвид. Темно-зелені гори обрамляли небесно-блакитну лагуну. Поряд простягалася долина, поділена на нерівні клаптики землі, всіяної травою смарагдового кольору. Від побаченого просто перехоплювало подих!

- Дивовижно! - лише й змогла прошепотіти Юля. Говорити не хотілося. Вона з вдячністю поцілувала Габріеля.

- А зробімо селфі? - запропонував він. - І взагалі, хотів запропонувати тобі наробити якнайбільше світлин з цієї поїздки, щоб… ну… коли поїдеш, згадувати мене…

- Невже ти думаєш, що я зможу тебе забути? - подивилася йому в очі дівчина. - Може, я в гості приїжджатиму?

- Краще б зовсім не їхала… - пробурмотів.

Юля знову поцілувала Габріеля. Настрій того одразу покращився.

- Ну так що? Селфі? - мовив радісно.

- Та хоч мільйон! - сміючись, відповіла Юля.

*  *  *

Непримітна дорога в горах привела їх до справжнього оглядового майданчика. Тут вже було чимало народу. Краєвид був не гіршим за попередній - вже дві лагуни й гори у формі кратерів вулканів. На табличці неподалік було написано: “Королівський вид”. З цим не можна було не погодитися.

 З іншого боку дороги стояла покинута висока будівля. 

- Колись це був п’ятизірковий готель, - пояснив Габріель, - а зараз просто готель-привид. 

- Підемо глянемо всередину? - запропонувала Юля.

- Давай вже на зворотному шляху! У нас не так багато часу залишилося, хочу тебе ще в одне місце звозити до настання темряви!

Поїхали вони до гарячих джерел. Біля озера за невеличким лісом з надр землі бурлили підземні води. 

- Це місце використовують також ресторани, щоб зварити чи запекти якісь страви, - мовив Габріель, помітивши Юліну зацікавленість. - Тільки обережно, близько не підходь, щоб не ошпаритися!

- Приємно, що ти за мене турбуєшся! То, кажеш, тут страви готують? Я б вже десь і поїла!

- Добре, що ти згадала про їжу, ходімо, тут неподалік має бути кафе.

Смакували закохані щось на кшталт печені з м’яса та картоплі з овочами та спеціями. Надворі починало вечоріти. Слід було повертатися до гостьового будинку. Коли вони під’їхали до покинутого готелю, було вже зовсім темно. Вигляд у цієї будівлі вночі був моторошним.

- Може вже завтра сюди навідаємося? - запропонувала Юля, відчуваючи, як страх поступово підкрадається до її серця.

- Завтра у нас трохи інший маршрут, - відповів хлопець. - Так що пішли зараз! Не бійся, я ж з тобою!