Поліна Ендрі - Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі

- Вибачте, не втримався, - він звертається до всіх, хоча за тоном його зовсім зрозуміло - ніякого жалю він не відчуває.

Кімберлі зніяковіло посміхається:

- Ти щасливий?

- Шалено, - Кейн знову її цілує, цього разу стриманіше, але не менш ніжно.

– Це ще не все. Решта подарунка чекає на тебе в спальні, - шепоче Кім йому на вухо, швидше за все так, що ніхто й слова не почув, але так як я сиджу поряд з нею, мені все чутно гранично ясно. Обличчя Кейна перетинає зухвала усмішка, коли він шепоче їй щось у відповідь. 

Я посміхаюся, дивлячись на них. На мить здається, що всі мої переживання зникли, розчинилися у цій теплій миті.  

Але тут лунає дзвінок у двері.  

— Здається, у нас ще гості? - сміється Кейн, прямуючи до виходу.  

Минає кілька хвилин, і він повертається із загадковою усмішкою.  

- Елайно, можна тебе на хвилинку?  

Усі притихають, обертаються до мене. Кім махає мені рукою, показуючи, щоб я йшла.  

Я відчуваю, як починаю червоніти, але встаю, вибачившись, і виходжу в коридор. У передпокої я бачу Блейка. Він стоїть з букетом в руці. Все сталося настільки швидко, що я не встигла навіть припустити, хто це міг би бути. 

— О Боже… — виривається в мене, перш ніж я встигаю стриматися.