Софія Брай - Один лише раз , Софія Брай

– Ні, але… я… ми… тут? 

— Чому ні? Тут тепло, трава м'яка. Ми ближче до небес, ніж деінде. Якщо ти переживаєш, що нас може застукати поліцейський гелікоптер… – Ніколасс натиснув якусь кнопку в траві, і тут же над ними почав з'являтися округлий скляний дах.

Коли Меліса знову подивилася на нього, він уже стояв перед нею оголений, що вражає своєю нескромною, дикою сексуальністю.

— Я хочу зайнятися з тобою коханням .

— Я бачу, — зніяковіло сказала дівчина.

— А ти не хочеш приєднатися до мене? — Ніколасс кивнув на її маленьку чорну сукню, в якій Меліса прийшла на вечірку.

Не впевнена, з чого почати, дівчина зробила те, що завжди робила вдома, збираючись спати. Вона витягла шпильку з волосся, яке відразу м'якими хвилями огорнули її витончені плечі. Закусила губу, розмірковуючи, куди покласти шпильку. 

— І все? Це все, що ти збираєшся зробити? Навіть черевики не знімеш?

– Ммм… ні, я… – Шпилька випала з її рук, губи відкрилися в німому запрошенні.

Дівчина зрозуміла: Ніколасс не сердився. Навпаки! Здається, його збудження лише посилилося. 

— Ти граєш у не доторку, Мелісо? 

— Звичайно, ні! – спалахнула вона. Щось здригнулося в неї всередині, коли він наблизився майже впритул.

– Ні? Може, ти невинна незаймана? 

— Ні, — почервоніла Меліса. — Я була близька з чоловіком. 

— Але не зі мною, інакше ти б не була такою холодною, люба… 

– Просто… – Вона відчула його губи на своєму животі. Навіть через тканину цей дотик обпік її шкіру. Дівчина не сміла поглянути на нього, боячись зовсім втратити контроль над собою.

— Що таке? Може, в тебе замерзли ноги? – Ніколасс продовжував пестити її. 

— Ні… 

— Ні? Значить, ти соромишся роздягатися на першому побаченні? — Його рука ковзала по її стегнах. — Але ж ти вже розпустила волосся для мене… — Він зазирнув у її затуманені серпанком очі і вдихнув аромат волосся. — Ммм ... Здається, леді потрібно трохи розігрітися, перш ніж приступити до головного. Ти не хочеш роздягатися? Що ж, ми можемо зайнятися коханням і так… 

— У тебе вийде? 

— Я можу зробити все, що ти забажаєш, — запевнив Ніколасс проникнувши під її сукню. — Умм ... панчохи, чудово. О, підв'язки… ще краще…

Ніколасс притулився до Меліси даючи їй відчути повноту свого збудження. Його руки досліджували її стегна. Він підняв її ногу вище… 

— Не заперечуєш? — Чоловік смикнув за стрічку, і трусики впали на траву. — Люблю тих, хто не піддається.

Меліса відкинула голову назад, коли Ніколасс прикусив її сосок зубами. 

Дівчина зрозуміла тієї першої для них ночі, що Ніколасс тримає слово. Він займався з нею коханням так, як описував у своїх книгах: уважно, не беручи до уваги жодної деталі, шалено і пристрасно, доводячи партнерку до екстазу і несучи на сьоме небо слідом за нею.

Обидва так і не заснули тієї ночі.

Меліса упорядковувала себе, уклавши, що, якщо поїде додому переодягатися, то запізниться на роботу. Ніколас сидів на ліжку, гарний, мов грецький бог, і спостерігав за тим, як вона квапливо натягує панчохи.

— Я ніколи не спізнюся, — пояснила дівчина, розмірковуючи, як піти гарно. 

— Не треба було нам…

— Ми обидва втратили голову, — озвався Ніколасс. 

— Не переживай. Але ти маєш рацію, таке не повториться. Було б помилкою намагатися зробити з цього більше, ніж є. Загалом я відлітаю в Лос-Анджелес післязавтра. У мене заплановано турне по Штатах.

Меліса раптово зблідла. Вона зібрала волосся в пучок, щоб відволіктися від похмурих думок. 

Ніколас тільки-но натякнув, щоб вона не будувала планів щодо нього. Вони не мають майбутнього.

О, вона не задовольнятиме його гордість заявою, що подумала, ніби між ними сталося щось особливе.

Дівчина добре засвоїла урок. Не можна чинити так, як він на те чекає. Меліса усміхнулася. 

— Правильно. Це помилка. Що ж… я тоді піду. Побачимося. Ні, не трудись вставати і проводжати мене, — махнула вона рукою. – Я знайду вихід. Мені не вперше. – Дівчина попрямувала до дверей. – О, якщо захочеш повторити… тільки свисни, – кинула вона через плече.

Це було майже схоже на кінець якогось фільму. Майже…