Софія Брай - Один лише раз , Софія Брай

– Термін лише кілька тижнів, але ранній викидень вам не загрожує. Ви, мабуть, дуже щасливі зараз. Після того, що сталося з вами нещодавно. 

Меліса мовчки звела очі на гінеколога і розплакалася. Ще довго у її вухах лунали привітання. Як у тумані вона їхала в місто і робила покупки, які потім мали послужити виправданням за довгу відсутність. На щастя, приїхавши додому, вона виявила записку від Ніколасса де він повідомляв, що повіз Принца на щорічний ветеринарний огляд. Це дало дівчині час заспокоїтись і зібратися з думками.

Вона поставила сумки на ліжко і впустила кішку, що нявкає під дверима. Кішка відразу сунула свій ніс у пакет із покупками. 

— Хочеш глянути, так? - Меліса дістала блідо-жовтий дитячий костюм і крихітну шапочку. – Це тому, – пояснила вона кішці, — що ми не знаємо, чи народиться у нас хлопчик чи дівчинка. Але про всяк випадок я купила ще кілька блакитних комплектів та пару рожевих.Не втримавшись, Меліса одягла на неї маленьку блакитну шапочку і засміялася.

— Здається, я трохи збожеволіла, - сказала вона, діставши валізу і почавши вкладати туди речі. 

— Меліса?

Дівчина з жахом згрібла весь одяг в оберемок, кинула в чемодан і закрила його якраз у той момент, коли на порозі з'явився Ніколасс.

– Що це?Куди ти зібралася? 

— Н-нікуди. 

— Їдеш, Мелісо?

– Я… 

— Залишиш мене? Так просто? Нишком? Що ти хотіла зробити? Залишити мені записку?

– Ні…

– Як ти могла? Після тієї ночі? Після того, що я розповів тобі? 

— Ні, Ніколассе, ти помиляєшся.

— Тоді скажи мені, в чому річ? Що я вчинив не так?

– Нічого. Ти нічого не вчинив. 

Ніколасс притягнув її до себе та обійняв. Міцно. 

— Не йди. Що б там не було, не покидай мене, Мелісо. 

 Він ніколи не благав її раніше. Серце дівчини розривалося на частини. 

— Поговори зі мною, прошу. Скажи мені, як тебе зупинити. Я відкрив тобі свій темний бік, але ж ти не засуджуєш мене, правда? Я можу змінитись, Меліс… хіба останні тижні не довели це? Я впустив тебе у своє життя. Благаю, не повертайся до мене спиною, не викреслюй мене, як непотрібну сторінку! Ти можеш розповісти все. Думаєш, я не можу витримати?

— Я люблю тебе, по-перше. 

— Ти зізналася мені в коханні вчора. Але це не єдине, так? Вибач, я не дуже сильний у вираженні почуттів.

– Ніколассе, ти ж письменник…

– Але з тобою я просто чоловік. Інші люди нічого для мене не означають. Боже, Мелісо, я люблю тебе. Ти мала все зрозуміти вже давно. Ти – єдина, з ким я хотів би бути завжди, провести решту днів. Адже тобі подобається Ойстер-Біч? Ми можемо тут жити разом. Ти працюватимеш за допомогою Інтернету, я – писати. Ми будемо удвох. Тільки ти і я…

– Але з дитиною нас стане вже троє, – прошепотіла Меліса. 

— Тобто ти не вийдеш за мене заміж, якщо не завагітнієш?

– Я… заміж? 

— Хіба не так чинять двоє люблячих, коли приходить час?

– Але… ти ж не з тих, хто має сім'ю. 

— З тобою я хочу бути в горі та в радості. Поки що смерть не розлучить нас. Хіба ти не бажаєш того ж? І навіщо ти ходила до лікаря сьогодні, Мелісо?

– Ти бачив мене?

– Не я.Чи не хочеш говорити? Це особисте? Чи… ти вагітна? 

— Як ти дізнався?

– Ми не використовували захист тієї ночі. Я просто втратив голову. Я б збожеволів, якби не взяв тебе тоді.

– Але… мені здавалося, ти проти дітей…

—Так, я боявся відповідальності, помилок, які міг би зробити, але з тобою... з тобою почуваюся сильним.Ти подарувала мені віру у себе. Чи ти вважаєш, що я не зможу стати добрим батьком? 

— О, - посміхнулася дівчина, - як тільки розплачуся з господарем будинку, я куплю тобі тисячу книг для початківців. 

— Взагалі тобі не доведеться ні за що платити. - Ніколасс дивився в стелю. — Хазяїн будинку вважав, що ви з Квіткою чудово прижилися в його будинку.

– Ти… власник? 

— У мене тут кілька будинків.

— То ти знав, що я приїду? І міг у будь-який момент виселити мене? 

— Ну так, у твоєму договорі було стільки води. До речі, про воду… 

— Мої крани не були зламані, так? - Здогадалася Меліса.

– Де-не-де підкрутити, і будуть як нові. 

— Ах ти, - дівчина злегка штовхнула його в груди, - ошуканець!

– Що це?

– Що?

– Цей звук. У валізі. - Ніколасс з подивом подивився на Мелісу. – Тільки не кажи, що ти запакувала й кошеня.

– О… Ой! - скрикнула вона, поспішивши випустити кота з полону.

— Я купила дещо, - знизала плечима дівчина.

– Бачу. – Ніколасс покрутив у руках черевичок. – Для нашої доньки?

– Або сина. Ми можемо назвати його Річард, якщо хочеш… – запропонувала Меліса. 

На її очах виступили сльози. Ніколасс посадив Мелісу на ліжко і поцілував її.

— А якщо народиться дівчинка, ми назвемо її Джой. На честь радості, яку ти подарувала мені.– Ніколасс знову залишив поцілунок на її губах. — Відтепер і назавжди.

Вітаю нас усіх з фіналом історії. Буду вдячна за будь який відгук після прочитання! Безмежно вдячна кожному за підтримку. Зустрінемось в інших історіях.

Кінець