Влада Клімова - Небом вінчані, Влада Клімова

– Аліно, перестань! Ми випадково познайомились і я подумала, що знадобиться малюкам.

– Моя ж розумниця! Люблю тебе за передбачливість і за турботу. А ти помітила який казковий стан і рухи наче тигра кроки? – шаліла одинока жінка.

Але Софії було не до жартів. Вона перевіряла смокінг та зачіску свого таланту і попрохала:

– Ярику, не квапся. Уважно слухай музику і Риту. Так, наче залу взагалі немає. Тоді все вийде...

– Ма! Ну ти чого? Я ж обіцяв, що виграю цей клятий конкурс і подарую тобі приз. Клянуся! – коли він так сказав, Софію кинуло у жар. Син з батьком до сьогодні знайомі не були, але однаково дивились, поводились та навіть говорили. Природа - то страшне!

– Учасники - на сцену! Мами - в зал! – заглянув до гримерки розпорядник. Жінки перехрестили одна одну та розійшлись по секторах.

А Галасюк сидів посеред зали, дивився як його заповнювали люди, чув звуки підготовки музикантів та відчував контузію сильніше, ніж там, на полі бою. Боже! Він донедавна зовсім не сприймав життя яскравим і магічним. Так, йому більше не дадуть вернутись в бій до побратимів, тепер його опіка – лиш пацани на полігоні. Але коли три дні назад він випадково зрозумів, що батько – молився долі та блаженствував нещадно...

Софія підійшла в потрібний ряд і мовчки сіла поруч. А Роман поглянув неймовірно ніжно, проникливо і божевільно та лагідно сказав:

– Ну, здрастуй, Сонечко! Як же я сумував за цим прекрасним, неземним створінням...

Вона до болю прикусила губу й заплющила нещасні очі. А він тихенько взяв за руку, накинув на сплетіння пальців куртку та стиснув обережно й сильно:

– Неначе й не було всіх цих років... О, Господи, ти стала ще гарніша!

– Ромашко, я прошу, мовчи! – відчула збудження і втіху, а ще таке вселенське горе, що не зосталась тоді з Ним...

– Чому? Сьогодні ми вже не чужі. Дивись, отам на сцені Він, той скарб, що нас з'єднав навіки, – шалів від радості дорослий чоловік.

Тим часом на великій сцені вже починали конкурс танцю. Спочатку вийшли всі учасники фіналу, потім представили журі та почалось змагання діток. Коли у вальсі, під Шопена, як дві фарфорові фігурки, безкомпромісно й досконало відтанцювали Рита з Яриком – це була явна перемога. Але батьки, затамувавши подих, тихенько вболівали за малих і мліли від блаженних почуттів, що переповнювали душі.

Після концерту мами привітали маленьких танцюристів з упевненою перемогою. Аліна навіть намагалась всіх затягнути в ресторан. Але Софія на сьогодні мала плани, щодо роботи, і тому Роман їх зголосився підвезти додому. Весь час він гордо поглядав у дзеркало та досі ще не вірив у неймовірне щастя, що зненацька наповнило його порожні дні.

Біля будинку мама-Соня десь відвернулась, а продюсер не стримався та високо підняв до неба рідного синочка. А потім знітився, поставив малюка і виправдався:

– Вибачте, юначе! Це після Вашого фурору емоції бушують через край. Ви дійсно маєте талант. Тому надовго не зникайте, я точно подзвоню на днях.

Маленький Галасюк знизав плечима і скромно відповів:

– Я просто танцював для мами. Ну, перемога – то для Рити. Мені ж достатньо, що чогось досяг.

Софія чула ці слова дитини і розуміла, що Роман наразі відчуває гордість та неймовірний біль. Так само як вона! Але нічого не поробиш, їм треба розпрощатись. Батькам лишалось тільки посміхнутись, заглянути в блаженні очі та зрозуміти, що з фіналом танців прийшов іще один фінал – їх довгої нестерпної розлуки.

Глава 10. З тобою на край світу

Вони розстались - це жахливо! Сьогодні, вперше за багато років, закохані сиділи поруч в залі. Тримались міцно й лагідно за руки, дивились на чарівного синочка та марили з'єднатись всім: до подиху, до краплі, до клітинки... Як боляче на серці, Боже!

– Мамуню! Ну, скажи: ми ж виграли талантом? Не балами, як там казали? – розчулено спитав маленький син та відірвав закохану красуню від гіркоти солодких мрій.

– Звичайно, що талантом, моя радість. Це прийнято так рахувати. Ти ж розумієш, мій найкращий в світі принц! – Софія пестила свого синочка, а думала про його тата. – Скажи: ти ж позбираєш все, що тут розкидав по кімнаті? Бо мамі треба на роботу, а в домі нашому...

– ...завжди повинен бути бездоганний лад! – доповнив юний Галасюк та притискався до матусі. – Іди, я все поприбираю. Ну, може, трішки на комп’ютері пограю. Мамуню, не хвилюйся, все зроблю.

– Ой, Господи! Ти не дитина, просто свято, – Софія не могла від нього відірватись. Але ж професор зачекався вже перекладені статті, тому потрібно йти!

Перекладачка одягла буденний одяг, прискіпливо оглянула портфель та ніжно вимовила:

– До вечора, моє малятко! Не будеш сумувати?

– Мамусечко, коли? У мене справ сьогодні ще багато. Я хлопцям зателефоную та розкажу про перемогу, вони чекають. Потім треба програму татову вивчати.  Ні, не хвилюйся, я не буду сумувати, – і глянув ніжно, як Роман. Жінка струснула головою, аби прокинутись від марень, бо так і в божевільню можна втрапить...

На вулиці було спекотно і всюдисущий аромат жасмину п’янив, наче вино. Софія йшла до ближньої зупинки, а вздовж бордюру супроводжував її якийсь нахабний та настирливий водій. Вона страшенно не любила цих подій. З докором глянула крізь скло і мало не зомліла, бо за кермом сидів Роман і пестив поглядом, як тільки но синочок.

Він вийшов, відчинив дверцята та підсадив, як завжди це робив колись на службі.

– Ромочко, чому ти не поїхав? – не стримала надмірне здивування Софія.

– Я не зміг. Сидів і кликав. Знав, що ти почуєш, – заглянув він в її небесні очі. А потім взяв за руку, провів по сильному чолу так, наче лікував свій біль: – Я дуже скучив за тобою. Якщо все це не сон, то що? Я наше диво навіть зараз бачу. Втомився хлопчик?

– Хто втомився? Ярик? Та це сама машина руху! Зараз замучить телефон, потім комп’ютер доконає. Але до ночі він мені поклявся прибрати у своїй кімнаті.

– І що виконує? – засяяв погляд батька.

– Завжди...

– Яке блаженство! Це наш син, – заплющив очі славний командир. Софія покрутила головою і попросила:

– Ромочко, прошу - від’їдь. Не стій посеред цих дворів. Сусідка он уже бінокль дістала.