Драч Марія - Некоханий, Драч Марія

Мені ця ідея сподобалась, тому що залишатися наодинці з Германом зовсім не хотілось. Тим паче, було дуже цікаво поспілкуватися з людиною, яка свідомо обрала такий небезпечний вид спорту. Я щиро хотіла дізнатися, чому Олександр пішов саме таким шляхом, а не, скажімо, банальним: родина-робота-відпустка.

Коли ми приїхали додому, покоївки і кухарі вже ретельно готувались до майбутнього вечора. Герман помітно розслабився і знаходився у піднесеному настрої. Таким веселим він мені подобався значно більше.

Я пішла до себе в спальню і одразу, як тільки перетнула поріг кімнати, скинула туфлі. Вони натерли мені страшенні криваві мозолі на п’ятках і декількох пальцях. Ніколи не любила вузьке взуття, та ще і на підборах. Мама завжди мене вчила ходити в туфлях, але мені більше подобалися кросівки чи босоніжки на плоскій підошві. Зручно і теж цілком гарно.

Переодягнувшись у легкий халат, я акуратно повісила у шафі сукню і, відшукавши у ванній пластирі, повернулась у спальню. Треба було негайно хоча б щось зробити з мозолями, які продовжували трохи кровоточити.

Коли я так-сяк розібралась з однією ногою, у спальню без попередження увійшов Герман. Я інстинктивно напружилась, навіть незважаючи на те, що чоловік був веселим. Здається, у мене вже виникла звичка побоюватися Германа кожного разу, коли він ось так несподівано вривався до мене в кімнату.

— Що з тобою? — він похмурим поглядом подивився на забруднені кров’ю шматочки вати, що лежали поруч зі мною. Потім подивився на мої ноги. Мені стало дуже незручно, ніби я тут займалась чимось непристойним. Але і хизуватися тут було нічим, ступні насправді виглядали жахливо.

— Нічого. Дрібниця. Просто мозолі натерла. Зі мною таке з дитинства трапляється. Вже звикла. — Я продовжила займатися своєю справою, але Герман раптом сів поруч, забрав у мене пластир з ваткою і обережно поклав одну мою ногу собі на коліно.

— Дрібниці кажеш? — він трохи сердито подивився на мене.

— Так, — тихо відповіла я.

Герман нічого більше не сказав, а просто почав акуратно, ніби ювелір, обробляти мою ногу. Він це робив так швидко і спритно, що я навіть жодного разу не зойкнула, болю не було.

— Ось і все, — чоловік поцілував мою щиколотку і підвівся, щоб віднести залишок пластирів назад до ванної.

Така турбота з його боку вразила мене. Про мене ніхто так не піклувався, хіба що няня, але тільки до тих пір, поки мені не виповнилось одинадцять. Потім мене вчили абсолютної самостійності. Тато взагалі казав, що надмірна опіка може тільки розпустити мене і зробити ледачою. Тому я, напевно, так дивно і реагувала на елементарну турботу свого чоловіка.

— Розпоряджуся, щоб тобі купили більше зручне взуття, — твердо заявив Герман, повернувшись у спальню.

— Не варто витрачати на мене зайві гроші, я і до цього звикну. Просто треба трохи більше часу.

— Ні, це навіть не обговорюється, — обірвав мене Зацепін, і я більше не наважалась йому заперечувати.

— Так, ще одне, — він вже зібрався йти, але в останню мить затримався біля відчинених дверей. — Для вечері одягни щось скромніше, сукню якусь закриту чи брюки з блузою. Гадаю, ти зрозуміла, чого я хочу.

Герман своїм бажанням геть збив мене з пантелику. Спочатку я була зобов’язана одягнутися так, щоб кожен зустрічний бачив, наскільки щільно сукня обтягувала мою фігуру. Тепер вже треба було вбратися так, щоб моєї фігури взагалі не було видно. Дурня якась!

Відчайдушно хотілось запротестувати, але я не змогла. І справа було тут не тільки у суворому вихованні, яке полягало в тому, що я зобов’язана в усьому слухатися свого майбутнього чоловіка. Я сама за натурою була неконфліктною людиною. Я могла тривалий час терпіти, а потім просто вибухнути.

Мене обурювало те, що я і так, не маючи жодних прав, не могла ще самостійно вирішити, що сьогодні вдягти. Це вже виглядало абсурдно! Щось всередині мене несподівано почало бурлити і бунтувати. Страшенно захотілось зробити не так, як бажав Зацепін. Але чи розумно це? Звісно, що ні!

— Гаразд, — слухняно відповіла я, стиснувши руки в кулаки.

— Молодець. Слухатимешся мене і життя поруч зі мною тобі здасться справжнім раєм, — Зацепін усміхнувся лише куточками вуст і вийшов зі спальні.

Я ледь стрималась, щоб не жбурнути який-небудь предмет, бажано важкий, у зачинені двері.

Сидячи за туалетним столиком, я з ненавистю роздивлялась всі ці флакончики з парфумами, помади, акуратний ряд тональних засобів, рум’яна та іншу косметику класу люкс. Я чудово знала, що і скільки тут коштувало. Герман легко витрачав гроші, але чи потрібно мені все це? Ні, звісно, ні. Але, схоже, чоловік був непохитно переконаний, що якщо загорне мене у дорогий шовк, прикрасить золотом, то наше сімейне життя стане щасливим і безтурботним. Дурня все це!

Якби Герман був просто турботливим і хоча б іноді поважав мою думку, я була б справді щасливою. Адже він здатен проявляти ніжність. Наприклад, цей інцидент з мозолями. Чоловік попіклувався про мене, хоча міг би не звернути на це увагу.

Голос підсвідомості одразу нагадав про себе і я насупилась. Ні, це була не турбота. Просто Зацепін не хотів бачити на своїй речі, яка йому коштувала неабияких грошей, хоча б один крихітний недолік. Все, що належало Германові, повинно були бути бездоганним, ідеальним, як і його репутація, життя та бізнес.

Я подивилась на своє відображення, в очах блищали сльози. Начебто варто було радіти, адже я мешкала в оточені розкоші, мій чоловік був привабливим і, здається, не мав схильності до фізичного насилля. Але на душі все одно було важко і тоскно.

На силу узявши під контроль свої емоції, я почала готуватися до майбутнього вечора. Коли я вдягала чорні брюки із завищеною талією, мене раптом охопив страх. Підійшовши ближче до дзеркала, я стала боком і уважно подивилась на себе. Усвідомлення того, що рано чи пізно мені доведеться носити під серцем дитину Германа, дивним болем розлилося у грудях. Я не хотіла дітей, не від цієї людини. А це означало, що варто було придбати протизаплідні засоби. Якщо відкрито мені не вистачало сміливості чинити опір своєму чоловікові, треба було зробити все, щоб відстрочити небажану вагітність. Я знаходилась у статусі дружини всього лише декілька днів, а вже почала будувати стратегії, щоб зробити своє життя в цьому будинку хоча б менше нестерпним.