Олег Говда - Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда

Тру очі кулаками, і зір потихеньку відновлюється. Під ногами бруківка. Попереду — багатоповерхова кам'яна будівля з бійницями замість вікон. Схоже, ми у внутрішньому дворі якогось замку. Але якого?

Знову заплющуюсь, даю очам відпочити та відкриваю ще раз.

Побачене не дуже тішить. Кроках у десяти бачу лучника, що цілиться в мене. У спину знову штовхають, і я мимоволі роблю крок у його бік. Лучник сильніше натягує тятиву, готується вистрілити. І це людина!

— Стояти! Хто такі? Чому порушили угоду? — голосний, гучний голос долітає звідкись згори. Хочеться глянути, але очі не хочуть відриватися від кінчика стріли, спрямованої мені в груди.

—Я — Захірд Кам'яна Сокира, старійшина роду Вихрастих... — хрипким баском відповідає хтось із гномів. — А хто питає?

Гноми теж тут, і це дуже добре. Отже, частково й вони врятувалися. Обертаюся… М-да, не густо. З п'яти сотень орків і близько двохсот гномів позаду мене товпиться не більше як п'ять-шість десятків. Залишається лише сподіватися, що хвиля праху не пройшла крізь ґрунт, і решту піднімуть нагору кліттю. А ще, бачу позаду стіни з вежами та лучників. Багато… Навіть рахувати немає сенсу. Достатньо одного-двох залпів, щоб нас усіх покласти.

Якийсь час гному ніхто не відповідає, потім лунає звук дверей, що відкриваються, і на ганок донжона виходить немолодий вже чоловік. Середнього зросту. У плечах широкий. Коротко підстрижена борода, пишні вуса. Багатий обладунок. На голові — широкий сріблястий обруч із самоцвітами.

— Ви що, не знаєте, куди йшли? — із глузуванням питає.

Як же ти маєш рацію. Я справді дивуюся: куди нас закинуло? Як знав Швед? «Портал перенесе тебе в те місце, про яке ти думатимеш у момент активації» Ну, чи якось так… Про що ж я думав? Хоч убий — не пам'ятаю.

— Імператор… — тихо промовляє Гулгадар, тож чую тільки я. — Довелося бачити його в бою на Рваній річці.

Імператор? Отже, ми у столиці? Але чому?

— Та, якось не було різниці… — буркотливо відповідає Захірд Кам'яна Сокира. — Коли рятуєшся від смерті, ваша величність, під ноги не дивишся. Головне — вціліти.

— Навіть так? — Зацікавлено вимовляє Імператор. Потім дає знак лучникам. — Опустіть луки. Я розумію так, що перед нами не вороги, а випадкові гості?

— Можна й так сказати, — басить Гулгадар. — Цілком випадкові.

— Гм… Розкажете, що сталося?

— Чому б і ні? — знизує плечима орк. — От якби водички випити… Горло пересохло, а розповідати довго.

— Це можна… — киває імператор, погладжує бороду і продовжує: — Ми ось як зробимо… Я накажу відчинити ворота. Ти, старійшина і людина, залишитеся, а решта нехай виходить за стіни. Так воно всім спокійніше буде. А слуги їм туди й випити принесуть та поїсти. Поки ми поговоримо... Згодні?

— Домовилися… — відповідає за всіх одразу гном.

Імператор подає ще один знак, і за нашими спинами чується скрип воріт. Орки і гноми, не суперечачи, а швидше за все, ще не прийшовши до тями, мовчазним натовпом виходять назовні. Всередині залишаємось тільки ми з Гулгадаром та Захірд Кам'яна Сокира.

— Піднімайтесь… — запрошує Імператор. — Коли вже ви в гостях, то не варто тримати гостей на порозі. Та й розмовляти зручніше сидячи.

— Кожне слово правда, — гном схоже взяв на себе роль переговорника.

Логічно… У війні людей та нелюдей саме гноми не підтримували ні тих, ні інших. Тих, що лізли в Місто, били без розбору, але самі за межі гори не потикалися. Так що між людьми та бородатими коротунами найменше крові. Відповідно, більше довіри.

Захірд статечно тупотить сходами вгору, ми з Гулгадаром йдемо слідом.

— Зброю краще залиште тут, за столом тільки заважатиме... — як про щось нікчемне говорить імператор, і поряд з кожним із нас встають гвардійці.

Гном та орк не сперечаються, віддають свою зброю. Та й мені нічого іншого не залишається, як розстебнути перев'язь і вручити меч гвардійцю. При цьому зауважую одну дивність. На гнома та орка охорона дивиться байдуже, на мене ж — з погордою та злістю. Навіть зброю не просто взяли, а вихопили з рук. Відчувається — кивни тільки імператор, та що там «кивни» — бровою ворухни, і вони із задоволенням порубають мене на шматки…