Олег Говда - Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда

Тьху… Не відволікайся.

У якийсь момент дракон все ж таки зібрався з силами і спробував завдати удару у відповідь, але відчуття страху було настільки швидкоплинним, що я навіть з ритму не збився.

— Хлопці! Не ловіть гав! Темний маг рухається в наш бік! Треба прикінчити дракона раніше, ніж він до нас добереться! Я йду йому на переріз! Протримаюся скільки зможу. Але надовго мене не вистачить.

Тут він має рацію, якщо ми і з одною примарою ледве дали собі раду, то коли дракону прийде на допомогу його господар, буде набагато складніше.

Вижимаючи з себе всі сили, я, як оскаженілий вентилятор, кромсаю каламутний туман, краєм вуха чуючи, як клацає арбалет Тіні.

— Ну ж бо! Ну!

І, ніби почувши мене, мла нарешті розвіюється остаточно, залишивши по собі лише запах тліну.

— Є! — радісно волає Тінь. — Ми прикінчили його!

Таки так… Тепер справа за малим: зробити те ж і з темним магом… бозна-якого рівня та ще й на його території.

— А-а-а! Ні! — волає за спиною незнайомий голос. — Мій дракон! Ні! Гади! Ви всі покійники! Я вбиватиму вас щодня і відразу підніматиму, щоб знову вбити. Поки не збожеволієте!

Повертаюся до Тіма, що вже вступив у бій, і бачу двох магів, які стоять один навпроти іншого, приблизно на відстані десяти кроків. Тіма огортає зелене свічення, другого — у чорному плащі з капюшоном — брудно-бура сфера. Обличчя мага бачу розпливчасто, як через пляшкове скло. Навіть якої статі не зрозуміти.

Від Тіма виходить такого ж кольору, як світіння, аури промінь і приблизно на половині відстані стикається з червоним. Обидва маги нерухомо завмерли і лише по гудучому, як трансформатор, повітрю, можна здогадатися, що вони не просто так стоять, а борються на смерть.

— Так ось ти який… північний олень, — бурмочу тихо, даючи собі невеличкий перепочинок. Все ж таки дракон вимотав мене конкретно. Навіть меч здається втричі важчим... — Тінь! Стріляй! Допоможи Тіму!

— Залишилося лише три болти! — Відповідає рейнджер. — Може, притримати?

— Ні! Стріляй! Потім може бути запізно. А мені треба трохи часу, щоб перепочити!

— Добре!

Тенькає тятива, і на сфері, що огортає темного мага, розквітає яскрава, золотиста, немов сонячний зайчик, пляма. Ворог здригається, змахує рукою в наш бік, і я чую вигук болю… Обертаюся — Тінь завмер нерухомо, весь, з ніг до голови обліплений брудом, що швидко застигає і перетворюється на тверду шкуру. Мене теж обдало з ніг до голови смердючою, бурою масою, але обладунки встояли. Весь бруд сповз на землю, не залишивши після себе навіть плямки.

Тієї ж миті, махає рукою і Тім. Відчуваю вже відомий, приємний холодок та приплив сили. Одночасно з цим з Тіні обсипається скам'янілий бруд.

На жаль, на цю дію Тіму довелося перерозподілити сили, відволіктися — що не пройшло безслідно: червоний промінь помітно потіснив зелений.

Ну, нічого… Зате я тепер знову у формі.

— Тінь! Прикрийся щитом! — кричу товаришеві і кидаюсь навскоси до темного мага.

Прорватися крізь кокон, як із драконом, не вийшло. Він спочатку трохи піддався, а потім пружно відштовхнув мене назад.

— А якщо мечем? Як тобі? — рубаю з плеча.

Меч заглиблюється далі, але теж зрештою наштовхується на перешкоду, яка з силою відкидає його назад. Згадалося, як у дитинстві намагався розрубати сокирою гумовий м'яч... Ледве не вбився віддачею, коли м'яч спружинив і повернув сокиру мені в чоло. На щастя — обухом.

Чорт! Так не годиться... Спрямовую меч горизонтально і намагаюся проткнути ним кокон темного мага. Кокон чинить опір… І чим більше зусиль я прикладаю, тим сильніша віддача. А якщо не поспішаючи? Поступово... Навіть не по сантиметру...

Чудово! Захисна сфера піддається. Неймовірно повільно, але дещо все ж таки змінилося. По-перше, — меч потихеньку просувається і ось-ось торкнеться ворога. А по-друге, — темному магові доводиться частину сили витрачати на захист від мене, і тепер зелений промінь почав перемагати, відсуваючи червоний.

— Трень! — клацає тятива, і ще один зайчик розквітає на бурій поверхні.

Точно! Як я відразу не зрозумів.

— Стій! — Кричу рейнджеру. — Підійди ближче і останній постріл поклади якомога ближче до меча! Щоб у дотик до леза ковзнув.

Рейнджер підбігає до мене і майже впритул стріляє в кокон. Сліпучий спалах! Мене хитнуло вперед, як при втраті опори, меч ковзає ще далі і нарешті досягає мети. Лише на мить бачу перед собою очі, що палають безумною ненавистю, і від удару повітряної хвилі, як при вибуху, відлітаю назад, збиваючи з ніг Тінь. Сильно прикладаюся потилицею до землі… настільки сильно, що як би не шолом, то може й убився б… і, перш ніж відключитись, бачу ще, як на тому місці, де стояв темний маг, виникає чорна вирва…

_______________________________________________

Дякую усім, хто дочитав. І перепрошую, що мушу поставити три крапки. Скажу чесно: стомився. Треба трохи перепочити. Не прощаюся… Улітку зустрінемося.

Кінець