Юлія Феліз - Той, хто тобі потрібен, Юлія Феліз

Глава 4

СОЛОМІЯ

— Припини, будь ласка. Дозволь я зроблю це сам, — безапеляційним тоном заявляє Марк і обережно, але рішуче забирає в мене опори для намету.

Я відчуваю, що він роздратований, але намагається приховати це.

— Я вмію ставати намети. Я ходила в походи в школі, — не здаюся я. 

Насправді я блефую. Той єдиний похід, в який я ходила, хоч і тривав майже три тижні, але не дав мені жодного практичного досвіду. Намети, багаття, дрова — це була справа хлопців. Ми же, дівчата, були постійні чергові на кухні. Ось такі стереотипи, але в суворих умоваї майже дикої природи — це запорука виживання. Намет ставити я не вмію, зате знаю мінімум десять способів приготування картоплі на відкритому вогні, а ще вмію варити молочну кашу із згущеного молока.

— Сонечко, не ображайся, але в руки в тебе ростуть не з того місця. Я не хочу спати в наметі, який може завалитися будь-якої миті.

Я схрещую руки на грудях і кидаю погляд на решту нашої групи, шукаючи в них підтримки. Вони ставлять свої намети і не звертають на нас із Марком уваги.

Наталка дуркує з Миколою, а наречений Василини Данило фотографує її біля великого дуба. Марійка годує Толіка чорницями, які вже встигла зібрати на нашій галявині. Всі вони виглядають такими щасливими, що я щиро радію за них. Та моя радість не абсолютна, бо навряд чи ми з Марком збоку вигладаємо так само, як вони. Такими темпами нам не вдасться прикидатися, що ми закохані. Наші часті перепалки можуть нас видати.

Ми приїхали двома машинами, які залишили на спеціальній стоянці. На цю чудову полонину ще двадцять хвилин ішли пішки. Дорогою мені вдалося не дратуватися, слухаючи жарти Марка, а він влаштував справжню виставу. Розповідав кумедні витівки, які вони з друзями влаштовували в гуртожитку. Все в ролях, імітуючи голоси і емоції потерпілих. Всі сміються, і я теж. Він чудовий оповідач, а ще є в ньому та привабливість, що не стосується зовнішності. Він дуже гарний, але мене тягне до нього не тільки через це. Він точно має те, що називають харизмою. Поруч із ним хочеться бути. Стояти, торкатися, грітися в його теплих променях. Попри сміх я чомусь відчуваю сум. Усього кілька днів він буде поруч, а потім все повернеться на свої місця. І не відомо, чи не зіпсують ці вихідні нашу дружбу.

— Народ, хто купував намети? — Марк нарешті встановив намет і глузливо подивився на мене.

— Василина, — відповідаю я, не розуміючи, в чому проблема.

— Що таке Маріку? — Василина закінчила мучати Василя. Поки всі встановлювали намети, Васька примусила нареченого фоткати її на фоні гір. Він полегшено видихнув і сховав фотокамеру в чохол. — Я прочитала купу відгуків, перш ніж іти до магазину. Вони непоганої якості. Діві ночі в лісі точно витримають.

— Ти не зрозуміла, — продовжує шкіритися Марк, а я починаю закіпати. От любить він привертати до себе увагу, — наш одномісний. Як будемо лягати?

Я відчуваю, що в мене горять вуха. Василина і решта дивляться на нас так, ніби Марк запропонував підсмажити мухомори. А я розумію, що Штірліц ніколи не був так близько до правалу. Я штрикаю свого фальшивого хлоця вбік і вмучено сміюся, але вже пізно.

— Ну, Соломія трохи старомодна, — починає рятувати ситуацію Марко. Для всіх трохи дивно, що спати в одному наметі для нас проблема, — та я не проти ночівлі в одному ліжку.

Марк переводить погляд на мене, очі ковзають по моєму тілу. Погляд палає, наче він уявляє мене в бікіні. У мене перехоплює подих від бажання, що я бачу в його синіх очах. Воно пронизує мене, викликаючи гарячий трепет. Я завжди мріяла, щоб він дивився на мене саме так, хоч знала, що цього ніколи не буде.

Я ковтаю комок нервів, що заважає дихати і дивлюся на Василину, шукаючи підтримкм.

— Можеш помінятися місцями з Василем, — приходить на виручку сестра, — я не подумала, що ви ще ммм… не на тій стадії стосунків.

— Е, ні, — Вася обурено дивиться на мене, — вибач, сестричко, я не хочу провести майже шлюбну ніч в обіймах цього неандертальця. Нехай Микола з ним спить.

— Окей,-- я піднімаю руки вгору у жесті примирення, — жодних проблем. Марко пожартував. 

Я обіймаю Марка, як мені здається, ніжно. Насправді ж мені хочеться його прибити. Я мушу спати поруч із найсексуальнішим хлопцем, якого я знаю. Від цієї думки серце починає шалено калатати від хвилювання, а думки плутаються. Мені хочеться провалитися крізь землю, бо Марк помічає рум’янець на моїх щоках.  

Він чудово прикидається, що я подобаюся йому. В тих, хто спостерігає за нами, не виникне жодних сумнівів. 

— Розслабся, — каже мені Марко, коли решта відходять від нас і починають поратися біля вечері. Микола збирає хмиз, Василь пішов по воду. — Я не буду приставати. Давай занесемо наші речі, і ось, з’їж солоденького.

Він простягує мені “Снікерс”. Я його обожнюю. Мій шлунок бурчить, зрадницьки видаючи, що я вмираю з голоду. Вранці так нервувалася, що не могла їсти і обмежилася склянкою кефіру.

— Чудовий спосіб заткнути мені рота, — бурчу я, але беру батончик.

— До обіду ще далеко. Я не хочу, щоб ти знепритомніла від голоду, — відказує він.-- До того ж дівчата завжди добрішають від шоколаду.

— А. Ну,так. У тебе ж великий досвід. Як тобі не знати, чого хочуть дівчата.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍