Ю. Несбе - Поліція

щільному атолі волосся на потилиці. Перед ним сиділа слідча група. Якби це було типове вбивство, до неї увійшло б не більше дванадцяти осіб. Але вбивство колеги належало до зовсім іншого розряду, і у залі К-2 не лишилося жодного вільного стільця. Тут зібралося трохи менше п’ятдесяти працівників. Якщо взяти до уваги тих, хто на лікарняному, то в групі мало бути п’ятдесят три поліцейських. Скоро хворих стане більше — надто сильно відчувається тиск із боку ЗМІ. Єдиним позитивним моментом у цій справі досі було те, що два найбільших норвезьких підрозділи розслідування особливо тяжких злочинів — убійний відділ Поліцейського управління й КРИПОС — навчилися грати в команді. Вони вперше забули про суперництво й запрацювали єдиною групою, ставлячи перед собою лише одну мету — знайти того, хто вбив їхнього колегу. Протягом перших тижнів група працювала активно, з ентузіазмом, й Хаген був переконаний, що справу вдасться розкрити дуже швидко, незважаючи на практично повну відсутність технічних доказів, свідків, можливих мотивів, можливих підозрюваних і можливих або неможливих зачіпок. Просто тому, що бажання розкрити це вбивство було колосальним, мережа складалася із дуже дрібних осередків, а ресурси, надані в розпорядження поліції, були практично безмежними. І все ж таки…

На сірих, утомлених обличчях колег, які сиділи перед ним, з'явилася апатія, яка упродовж останніх тижнів ставала все очевиднішою. Вчорашня прес-конференція, страшенно схожа на капітуляцію й благання про будь-яку допомогу, також не сприяла піднесенню бойового духу. Сьогодні ще двоє взяли лікарняний, адже ці люди не з тих, хто стане утирати сопливого носа перед очима інших. Крім того, справа Густо Ганссена перейшла з розряду розкритих в розряд нерозкритих, після того як Олега Фауке випустили на свободу, а Кріс Редді на прізвисько Адідас відмовився від свого зізнання. Так, був один позитивний момент у справі Веннесли: вбивство поліцейського настільки затьмарило вбивство наркомана Густо, що преса жодного слова не написала про те, що остання справа досі вважається нерозкритою.

Хаген подивився на папір, що лежав перед ним на кафедрі. На ньому було написано два рядки. І все. Вранішня летючка в два рядки.

Гуннар Хаген прочистив горло:

— Доброго ранку, хлопці. Більшості з вас уже відомо, що після вчорашньої прес-конференції ми отримали декілька повідомлень. Насправді — вісімдесят дев’ять, і декілька з них уже перевіряються, можуть бути робочими.

Йому можна було й не говорити про те, що усі вже й так знали: після трьох місяців роботи вони повністю вичерпали ідеї, і дев’яносто п’ять відсотків повідомлень виявлялися абсолютною маячнею. У будь-якій справі до поліції телефонують зазвичай психи або п’яниці чи ті, хто хоче очорнити чоловіка, який відбив у них дівчину, або сусіда, який пропустив свою чергу з прибирання сходів. Є й клоуни або просто люди, які хочуть привернути до себе дещицю уваги, поговорити з кимось. Під «кількома» він мав на увазі чотири. Чотири повідомлення. І коли він сказав «робочими», він теж лукавив: їх теж перевірили. І привели вони саме туди, де вони вже й так знаходилися, — у глухий кут.

— У нас сьогодні важливий гість, — сказав Хаген і одразу зрозумів, що в його словах присутні могли почути натяк на сарказм. — Голова Поліцейського управління прийшов, щоб сказати нам декілька слів. Мікаелю…

Хаген закрив теку і переклав на стіл, неначе в ній знаходилася купа нових цікавих документів у справі, а не один аркуш формату A4. Він сподівався, що затушував враження від недоречно мовленого слова «важливий», назвавши Бельмана по імені, і кивнув чоловікові біля дверей у кінці залу.

Молодий голова Поліцейського управління стояв, притулившись до стіни і склавши руки на грудях. Він дочекався, коли усі обернулися й упізнали його, а потім пружно відірвався від стіни й швидкими впевненими кроками попрямував до кафедри. На обличчі у нього грала легка усмішка, неначе він радів чомусь, і після того, як Мікаель легко розвернувся на каблуках біля кафедри, опустив на неї лікті, нахилився до присутніх у залі й подивився прямо на них, ніби підкреслюючи, що збирається говорити без папірця, Хаген подумав, що після такого виходу йому доведеться дуже постаратися, щоб не розчарувати присутніх.

— Дехто з вас, можливо, знає, що я займаюся альпінізмом, — сказав Мікаель. — І коли я прокидаюся в такий день, як сьогодні, дивлюся у вікно, помічаючи нульову видимість, і чую по радіо повідомлення про заметіль і посилення вітру, я думаю про гору, яку колись збирався підкорити.

Бельман зробив паузу, і Хаген зрозумів, що несподіваний вступ подіяв: голова поліції оволодів увагою присутніх. Чи надовго? Хаген знав, що втомлені члени робочої групи не стануть прислухатися до всілякої маячні й не докладатимуть жодних зусиль, щоб приховати своє до цього ставлення. Бельман був надто молодий, надто недовго просидів на начальницькому стільці й надто швидко досяг успіху в кар’єрі, тому на якесь особливе терпіння з боку присутніх він міг не розраховувати.

— Абсолютно випадково ця гора носить ту ж назву, що і цей зал. І таку ж назву хтось із вас присвоїв справі Веннесли. К-2. Це — хороша назва. Так іще називають другу за висотою гору світу. Чогорі. Вона — найскладніша для сходження. На кожних чотирьох альпіністів, що підкорили її, припадає один загиблий. Ми хотіли зійти південним схилом, який ще називають «Зачарована лінія». До нас по цьому схилу пройшли всього дві групи, і багато хто прирівнює це сходження до ритуального самогубства. Невелика, зовсім незначна зміна погоди і вітру — і ось ви з горою вже оповиті снігом, а температура доходить до значень, не призначених для людських тіл, в усякому разі кисню на кубічний метр там буде менше, ніж під водою. А оскільки гора ця знаходиться в Гімалаях, то усі знають, що зміна погоди обов’язково станеться.

Коротка пауза.

— Тож чому я зібрався підкорити саме цю вершину?

Ще одна пауза. Довга, неначе Бельман чекав, що йому хтось відповість. Та сама ледь помітна усмішка на губах. Пауза затяглася. Занадто затяглася, подумав Хаген. Поліцейські не люблять театральних ефектів.

— Та тому, — Бельман постукав указівним пальцем по кафедрі, — що це найскладніша для сходження вершина у світі. Як у фізичному плані, так і в моральному. Це сходження ні на секунду не може принести радощів — тільки тривогу, смертельну втому, страх, висотну хворобу, кисневе голодування, небезпечні для життя напади паніки і ще небезпечнішу апатію. А коли ти дістався вершини — тобі вже не до того, щоб насолоджуватися миттю тріумфу, тобі потрібно тільки добути докази, що ти справді побував тут: фотографію зробити