Ю. Несбе - Поліція

і… Як там звали інших авторів, він уже не пам’ятав. Попросить його записати свій кошмар на папері й узяти з собою на наступний сеанс. І тоді вони разом створять альтернативний — щасливий — кінець кошмару, який потім, потренувавшись, свідомо переживуть у реальності, після чого його сон або стане менш дратівливим для пацієнта, або зникне зовсім.

Еуне чув рівне гудіння голосу пацієнта, від якого брала дрімота, а в голові у нього й досі крутилася думка про те, що справа про марідаленське вбивство з першого дня не просунулася ані на крок. Навіть після того, як виявилися очевидні збіги зі справою Сандри Тветен — дата, місце й людина, — з мертвої точки не зрушилися ані КРИПОС, ані убійний відділ. А тепер вони закликали людей знову пригадати все, що їм могло бути відомо, зателефонувати і дати їм принаймні якісь зачіпки, навіть ті, що, на перший погляд, здаються незначними. Про це і йшлося на позавчорашній прес-конференції. Еуне підозрював, що усе це — гра на публіку, поліції було необхідно створити ілюзію діяльності та переконати усіх, що розслідування не зайшло в глухий кут. Хоча, звичайно, виглядало все саме так: безпорадні керівники слідства, на яких ополчилися усі з критикою, безсило звертаються до публіки зі словами: «подивимося, чи зможете ви запропонувати щось краще».

Він подивився на фотографію з прес-конференції. Упізнав Беату Льонн. Гуннара Хагена, начальника відділу розслідування вбивств, який зі своїм густим волоссям, що оточувало лису маківку, ніби лавровий вінок, — ставав схожим на ченця. Прес-конференцію відвідав навіть Мікаель Бельман, новий начальник Поліцейського управління, адже все-таки йшлося про вбивство одного з його колег. Сидів там із кам’яним обличчям. Він схуднув у порівнянні з тим, яким його пам’ятав Еуне. Оспівані засобами масової інформації його кучері, які завжди були задовгими за мірками колег поліцейського, мабуть, загубилися десь між кабінетами начальника КРИПОСу й відділу боротьби з організованою злочинністю та кабінетом шерифа. Еуне подумав про те, що Бельман має майже жіночу красу, яку підкреслюють довгі вії і смаглява шкіра, вкрита характерними білими пігментними плямами. Нічого з цього, звісно, на фотографії видно не було. Нерозкрите вбивство поліцейського стало, звичайно, гіршим з того, що могло статися з новоспеченим начальником поліції, який справді зробив швидку кар’єру завдяки своїм успіхам. Він одержав упевнену перемогу над наркобандами Осло, але таке дуже швидко забувається. Пенсіонера Ерленда Веннеслу, власне, вбили не під час виконання обов’язків, але майже усі розуміли, що цей злочин якось пов’язаний зі справою Сандри Тветен. Тому Бельман мобілізував усіх своїх, хто міг рухатися, і залучив зовнішні ресурси. Але він, Столе Еуне, лишився осторонь. Вони викреслили його зі списків. І це зрозуміло — про це колись попросив він сам.

А тепер прийшла зима, і разом з нею з'явилося відчуття, що сніг приховав усі сліди. Холодні сліди. На місці злочину не знайшли жодних слідів. Саме так заявила на прес-конференції Беата Льонн: дивовижна відсутність доказів. Звичайно, вони перевірили усіх, хто так чи інакше був пов'язаний із справою Сандри: підозрюваних, родичів, друзів і навіть колег Веннесли, що працювали над цією справою. Але все було марно.

У кабінеті стало тихо, й за обличчям пацієнта Столе Еуне зрозумів, що той щойно запитав щось і тепер чекає відповіді психолога.

— Гм, — сказав Еуне, підпер підборіддя кулаком і подивився в очі своєму співрозмовникові. — А самі ви що про це думаєте?

У погляді пацієнта з'явився подив, і на мить Еуне злякався, чи не попросив той склянку води або щось у цьому дусі.

— Що я думаю про її усмішку? Чи про промінь світла?

— І про те і про інше.

— Іноді мені здається, що вона усміхається, бо я їй подобаюся. А іноді я гадаю, це тому, що вона хоче, щоб я щось зробив. Але коли вона перестає усміхатися, в її очах гасне те яскраве світло й вона стає для мене справжньою таємницею: вона не хоче більше говорити. Так що я думаю, уся справа в підсилювачі.

— Е-е-е… в підсилювачі?

— Так, — пауза. — Про який я розповідав. Той, який тато вимикав, входячи до мене в кімнату зі словами, що цю платівку я слухаю вже довго і що у будь-якого шаленства є межі. Я ще казав, що бачив, як маленький червоний вогник поряд із кнопкою «вимкнути» слабшав, а потім зовсім зникав. Як око. Чи захід сонця. У такі моменти я думав, що сумую за нею. Саме тому в кінці сну вона німіє. Вона — це підсилювач, що затихає, коли тато його вимикає. І потім я не можу з нею розмовляти.

— Ви слухали платівки й думали про неї?

— Так. Постійно. Аж доти, поки мені не виповнилося шістнадцять. І не платівки, а одну.

— «Dark Side of the Moon»?

— Так.

— Але їй ви були не потрібні?

— Не знаю. Судячи з усього, непотрібний. Принаймні тоді.

— Гм. Наш час вичерпався. Я дам вам дещо прочитати до нашої наступної зустрічі. І ще я хочу, щоб ми вигадали нове закінчення історії, яка вам сниться. Вона заговорить. Вона що-небудь вам скаже. Що-небудь, що вам хотілося б від неї почути. Що ви їй подобаєтеся, наприклад. Можете поміркувати трохи про це до наступного разу?

— Добре.

Бізнесмен підвівся, узяв з вішалки пальто й пішов до дверей. Еуне сів за письмовий стіл і подивився на розклад прийому пацієнтів на екрані монітора комп'ютера. Він був майже цілком заповнений, ой лишенько! Еуне знайшов цього пацієнта в розкладі. Пауль Ставнес.

— Наступного тижня в цей саме час вас улаштує, Паулю?

— Так, звичайно.

Столе заніс його в розклад. Коли він відірвав погляд від комп'ютера, Ставнеса в кабінеті вже не було.

Столе підвівся, узяв газету й підійшов до вікна. Куди, чорт забирай, поділося обіцяне глобальне потепління? Він опустив погляд на газетну сторінку, але несподівано не витримав і відкинув її убік. Газети писали про це тижнями і місяцями. Вже досить. Забитий до смерті. Сильні удари по голові. В Ерленда Веннесли лишилися дружина, діти й онуки. Друзі й колеги — усі шоковані. «Сердечна і доброзичлива людина». «Його неможливо не любити». «Добрий, порядний і толерантний, у нього не було ворогів». Столе Еуне глибоко зітхнув.

Він подивився на телефон. У них є його номер. Але телефон мовчав. Зовсім як та дівчина зі сну.

Розділ 4

Начальник відділу розслідування вбивств Гуннар Хаген провів долонею по чолу й далі, по пустинній лагуні тімені. Піт, який лишився на руці, осів на