Дмитро Степаненко - Окопні історії: фронтовий щоденник

Так що готуйтесь, завтра із самого ранку машина поїде, спеціально, щоб вас забрати. Ага, іще одне! Клавіша просив, щоб його броню не забули і попитайте, чи немає там штик-ножа зайвого, бо теж не може знайти.

— Глянемо.

— Краще б нас тут до кінця війни забули й не згадували, — посмутнів Кривбас.

КОРІВНИКИ

Тести

В армії дуже люблять різноманітні тести й анкети. Новобранці перші кілька днів служби зазвичай проводять, ставлячи галочки, обводячи правильні відповіді кружечками та всоте вписуючи свою домашню адресу в клітинку. Більшість із них щиро вірить, що все це може якось вплинути на їхню подальшу службу. Чорта лисого! Бригадний психолог просто зводить у купу статистичні дані: середній вік призовників, відсоток тих, у кого є старша сестра, графік залежності кількості домашніх улюбленців від тривалості трудового стажу та ще багато іншої корисної інформації, яка допомагає командуванню у їхній нелегкій управлінській роботі. Добровольці, в основному, вже не вперше в армії й особливо з відповідями не морочаться. «Наявність шкідливих звичок — п’ю, курю і кохаюся». «Ваші пропозиції щодо військової служби — посадити міністра оборони». «Чи турбують Вас сексуальні думки — та я від них на стіни дряпаюсь». Навіть не уявляю, що зі всього цього можна відфільтрувати й використати.

Не встигли ми повернутися з передової, як психолог уже прискакав із цілою купою анкет. За годинку виставили хрестики-нулики й здали. Наступного дня він повернув папірці:

— Усім, крім Сколопендри, треба переписати. Ви все неправильно відмітили. Відповіді на 95 % такі ж, як були в момент призову на військову службу. Не може бути, щоб людина побувала на передовій, і це не відобразилося руйнівним чином на її психіці. Деякі один раз під обстріл потрапляють, і потім потрібно кілька місяців роботи психіатра, щоби їх із шокового стану вивести. Скоріше за все, ви запам’ятали і відмітили свої минулі відповіді.

Ти шо, так гнать! Та він уже записав нас в ідіоти, залишилося лише на папері це довести. Я швидко підрахував, що на переконання психолога у власній нормальності піде набагато більше часу, ніж на те, щоб його банально послати. Задумано — зроблено. Далі передової не пошлють, а я її уже не боявся.

Кривбас, на відміну від мене, людина дуже правильна, тому не полінувався і пішов на розборки. Повернувся через кілька годин:

— Хух! Довів! Цей чортовий «доктор Лектор» все не хотів повірити, що ми повернулися нормальними. Чекає від нас суїцидів, запоїв й антисоціальної поведінки. Мусив переговорити з ним на всі можливі теми, поки переконав. Тести прийняв.

— Якби не прийняв, сам би їх і перемальовував, — додав хтось із хлопців.

Має ж бути якась «презумпція нормальності», чи щось подібне. А загалом краще ховатися від усіх цих психологів. Без них спиться спокійніше.

Як отримати грамоту

Наступного ранку комбриг влаштував бригадне шикування з приводу Дня Сухопутних військ. Начальник штабу зачитує списки заохочень. Нові звання, подяки, грамоти. Із нашого підрозділу першому вручають грамоту Безпілотнику.

— Ось погляньте, будь ласка, — розпинається підполковник. — Є! Таки є хоча б один непитущий солдат у взводі. Синку, будь і надалі прикладом для цього збіговиська аватарів і порушників дисципліни, серед яких тобі доводиться нести службу!

Мене аж заціпило. У нас чоловік п’ять навіть не палять, спиртне ще більше не вживають.

А Безпілотник якраз й отримав свій позивний за той скляний стан, за якого мозок не керує тілом.

На виході першим не витримав Матільда й негайно виклав свої претензії солдату, котрий виконував обов’язки командира комендантського взводу:

— Тучка, що це за справи? Купа народу з передової повернулась, а грамоти роздають алкашам, які навіть на одноденних виїздах не бувають?

— Розумієш, потрібно було терміново документи на заохочення підготувати, дані там різні особисті, — пояснив Тучка. — До вас на клапани не додзвонишся. Хто був на місці, на того й підписали. Із відпустками, до речі, та ж сама історія. Ви наприкінці списку.

— Афігеть!!!

Штик-ніж

Як виявилося, на передовій Клавіша таки загубив штик-ножа.

А нам саме почали давати десятиденні відпустки. Щоб поїхати й відпочити, треба здати автомат на склад. Упс! Без штика не приймають… Або пиши рапорт і плати, або списуй на бойові втрати.

Платити не варіант! Гостро постала потреба в написанні пояснювальної, і товариші по зброї з ентузіазмом відгукнулися. І от що з того вийшло:

«Під час мінометного обстрілу міна попала в автомат, і штик-ніж рознесло на шмаття».

У штабі пояснювальну завернули. Колектив піднапружився і видав другу версію мозкового штурму:

«Сєпари штурмували блокпост. Була загроза загинути або потрапити в полон. І щоб зброя не дісталася ворогам, я кинув штик-ніж у водний канал. Після бою пірнав, але не зміг його знайти».

Ця версія теж не викликала схвалення. Під дикий регіт, розігруючи можливі версії розгортання подій в ролях, ми видали третій адаптований сценарій:

«Під час оборони блокпоста ми перейшли в штикову контратаку. Я штрикнув сєпара, штик застряг у ворогові, і він із ним утік».

Штабники чомусь не повірили в історію про живучого сєпара і послали Клавішу на три букви.

Сміятися в наметі уже ніхто не міг. Орлик мовчки обома руками тримався за опору намету, з його очей капали сльози. Кузя лежав на ліжку, тримався за живіт і гикав:

— Мужики, збавляйте, у мене вже всередині все болить.

Ми скреативили і додали у розповідь драматизму:

«Під час оборони блокпоста ми перейшли в штикову контратаку. Я штрикнув сєпара, штик застряг у ворогові, і він, відступаючи, кинувся у водний канал. Я по ньому стріляв, і посеред каналу сєпар пішов на дно разом із штик-ножем».

У штабі довго й голосно кричали північносусідські слова й заявили, щоб Клавіша негайно народжував загублене майно, бо пояснювальні більше не прийматимуть.

Проблему несподівано швидко вирішили наші сусіди з протитанкового дивізіону. Штик-ніж матеріалізувався за помірну кількість хороброї води.

Артилеристи красунчики!

Перші контрактники

Безпілотник возиться з автоматом. Раптом — постріл і крик:

— Ой, дідько, так і знав, що він вистрілить!

Німа пауза.

Набирають по оголошеннях…

Через тиждень.

Десант зіскакує з броні. Всі розряджають зброю. Безпілотник згадує, що в нього теж патрон у патроннику. Знімає автомат із запобіжника, стріляє під ноги. О-оп-па… Пересмикує затвор — звідти вилітає патрон. Пересмикує знову — ще один вилетів.

— Та скільки ж їх там?!! — сердито смикає затвор вояка, а на всі боки від нього розлітаються патрони.

Нарешті здогадується зняти з автомата ріжок.