Каріна Іша - Красуня для ловеласа, Каріна Іша

5 глава

Ігнат

Ранок був для мене дуже важким. Голова тріщала. Я вчора напився. Ось питається навіщо? А у всьому винна вона. Моя білосніжка. Дівчинка, яка залишила мене ні з чим. Таке зі мною вперше. Жодна жінка не чинила так зі мною. Зі мною! Ну нічого, я отримаю її. Її гарне тіло. Ну Єва, якщо ти думаєш, що все зійде тобі з рук, то ти глибоко помиляєшся.

На екрані телефону з'явилося ім'я "Гліб". Ну брате, я сподіваюся хоч ти мене порадуєш, скажеш, що ти дістав номер цієї дівчини, яка міцно засіла в моїй голові.

- Привіт брат.

- Привіт Ігнат. Що із голосом? Якийсь ти пом'ятий і невеселий.

А чому мені радіти? Цілу ніч спав погано, снилася мені моя блондинка. Ще й похмілля.

- Нормальний я - майже зриваюся, хоч брат не винен. - Ти у справі чи просто так?

- У справі. Ти Єву вчора відвіз додому. Я правильно розумію? Тільки не зрозумів я твоє вчорашнє повідомлення. Що трапилось у вас?

- Правильно розумієш. Відвіз. - сумно відповідаю.

- І? Ігнат? Що сталося? Що ти вже накоїв?

- Нічого я не зробив... Хоча ...дуже хотів... А вона...

- Та блядь, Ігнате, говори ясніше.

- Та що казати. Цілувалися в тачці, роздягнула мене, довела мене майже ... І кинула. Уявляєш, втекла. Залишила мене збудженого ... - майже кричу, розповідаючи.

- Та ладно, жартуєш? – сміється Гліб – Тебе? От Єва дає. Молодець вона. А дівчинка не промах.

- Хорош знущатися, краще скажи, ти номер дістав її? Допоможеш мені.

- Номер я дістав. Але Ігнат, попереджаю, якщо образиш її, то отримаєш і від Христини, і від мене. І взагалі, скажи, ти що, справді закохався?

- Хрін його знає. Напевно. Коротше, брат, сам не знаю. Але таке зі мною вперше.

- Гаразд. Зараз скину номер. Дивись, не нароби дурниць.

- Добре. Я зрозумів тебе. Чекаю на номер. Побачимося пізніше.

Вимикаю дзвінок. Треба в душ та таблетку від голови потрібно випити. Повідомлення від Гліба приходить одразу ж. Виходжу з душу. Потрібно написати повідомлення цій красивій білявці.

"Білосніжко, ти мені винна. Тож сьогодні йдеш зі мною в кіно."

Відправив. Прочитала. Не відповіла. Добре! Хочеш погратись? Я приймаю твою гру. Ще подивимося хто кого. Потрібно їхати до клубу, а потім до неї. Зачекаю.... На годиннику 16:00. Цікаво, чи вдома вона чи ні? Сиджу у машині біля її будинку. Мабуть, безглуздо. А раптом пощастить? Чим чорт не жартує?!

На паркування заїжджає жовтий Citroen C4 cactus. Цікаво! З машини виходить вона. В руках купа тек з документами. Класний синій жакет на ній. Сьогодні вона інша. Ділова, стильна, але при цьому така ніжна та природна, дуже сексуальна. Прямую до неї. Усміхаюся. Якась вона сумна.. Чого б це? Якось мені стало не по собі.

- Ну, привіт красуня! Чому не відповіла? У тебе є кілька хвилин, щоб переодягнутися. Хоча мені все подобається.

- Привіт, – відповідає якось без емоцій. Що? Не зрозумів? Я чекав іншого. Я вдивляюсь у її обличчя. Якась стомлена. Може, щось трапилося?

- Не зрозумів! У тебе щось сталося? Потрібна допомога? Я так розумію похід у кіно сьогодні скасовується?

- Правильно зрозумів. Ти допомогти мені нічим не можеш! Зараз мені потрібен лише сон. Так що давай якось  в інший раз. Бувай.

Іде. Ні. Так не піде. Не відпущу. Беру за руку, зупиняю. Стаю перед нею, дивлюся в очі.

- Гей, Єво. Я зрозумів, що не вчасно. Якщо потрібна якась допомога, тільки скажи. - торкаєюсь її щоки, беру її підборіддя, гладжу по ньому своїм великим пальцем. - Тільки скажи.

А у грудях все стискається. Хочеться притиснути до себе, поцілувати. Нехай скаже, я все зроблю. Вона випускає папки із рук на асфальт. Присідає, щоби їх зібрати. Я допомагаю їй. На одному з аркушів бачу назву кафе. "Алмаст" (у перек. - Діамант). Власник - Єсаян Єва Натанівна Цікаво? Має своє кафе. Якось проїжджав повз. Гарне, затишне місце. Я тепер хоч щось про неї знаю.

Раптом ми піднімаємо голови і наші губи виявилися настільки близько. Я не можу відірвати погляд від її пухких губ. Вони манять мене. Вона закушує нижню губу, облизує їх. Ось що ти зараз зробила, а, Єва? Все, я більше не можу стримуватись. Хапаю за шию, притягаю до себе, накриваю її губи. Цілую жадібно. Не можу контролювати себе. Вона від несподіванки охає, даючи мені можливість поглибити поцілунок. Яка ж вона....Вона різко перериває поцілунок, відводить погляд, червоніє, швидко збирає документи. Встає. Іде швидко до під'їзду.

- Гарного вечора, - каже, - Допомога не потрібна. За пропозицію дякую. За кіно вибач. Сьогодні не вийде.

- І тобі гарного вечора. До речі про кіно, коли? - запитую. Нехай не думає, я не відчеплюся. Я досягну свого.

- Не знаю, можливо, ніколи! - відповідає, йде, закриваючи довбані двері. Що вона зараз сказала? "Ніколи". Що? Ні, Єво. Нічого в тебе не вийде. Я не прийму такої відповіді. Сідаю злий у тачку. Заводжу, при цьому набираю цій норовистій красуні повідомлення.

"Твоє "ніколи" не приймаю. Ти мені винна! Тож чекаю відповіді. Єва!! Правильної відповіді. Солодких снів, білосніжка"....

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍