Шекспір Вільям - Венеціанський купець (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

А якщо наробити іще християн, то, можливо, підніметься ціна на свинину. Коли ми всі почнемо їсти свинину, то скоро ні за які гроші шматка смаженого сала не купиш!
Д ж е с с і к а. Все, що ти кажеш, Ланчелоте, я розкжу своєму чоловікові. До речі, он він іде.
Входить Л о р е н ц о.
Л о р е н ц о. Я скоро почну ревнувати до тебе дружину, Ланчелоте, якщо ти будеш з нею шепотітися у закутках.
Д ж е с с і к а. О, ти можеш бути спокійним за нас, Лоренцо: ми не в злагоді з Ланче-лотом. Він прямо заявляє, що для мене немає милості на небі, бо я дочка жида. І ще він каже, що ви поганий громадянин республіки, тому що, навертаючи у християнство євреїв, ви піднімаєте ціну на свинину.
Л о р е н ц о. Мені легше буде виправдатися в цьому перед республікою, ніж тобі в тому, що ти влаштував негритянці пузо. Адже вона завагітніла від тебе, гульвісо.
Л а н ч е л о т. Якщо вагітність додає ваги, це надає їй певні переваги.
Л о р е н ц о. Тепер кожен дурень грається словами. Скоро дотепність буде виявлятися в мовчанні, а базікання заохочуватися тільки у папуг. Іди, скажи, щоб все було готове до обіду.
Л а н ч е л о т. Це вже зроблено, пане: шлунки готові у всіх.
Л о р е н ц о. Боже милостивий, який дотепник! Ну, то звели їм готувати обід.
Л а н ч е л о т. І це вже зроблено, синьйоре, залишається тільки накрити на стіл.
Л о р е н ц о. Ну, то накрийте, добродію.
Л а н ч е л о т. Кого? Врятуй, боже! Що ви, пане!
Л о р е н ц о. Знову придрався до слова. Ти що, хочеш витратити за один раз усе багатство свого розуму? Прошу тебе прості слова розуміти просто: піди до слуг, накажи їм накрити на стіл і подати страви, а ми прийдемо обідати.
Л а н ч е л о т. Що стосується столу, синьйоре, він буде поданий; що стосується страв, вони будуть накриті; а що стосується вашого приходу обідати, синьйоре, це вже залежить від вашого капризу чи фантазії. (Іде геть.)

Л о р е н ц о
О, де тут розум? Скільки зайвих слів!
Яке зібрання дотепів нікчемних
У нього в голові! Багато є
Високомовних телепнів на світі,
Які, слівцем озброївшися гострим,
Із правдою вступають у двобій. –
Ну, Джессіко, яка у тебе думка
Про Порцію? Сподобалась чи ні?

Д ж е с с і к а
Немає слів! Бассаніо повинен
Життям зразковим жити поруч з нею.
З дружиною такою він скуштує
Небесні насолоди на землі.
Якщо і тут він їх не буде гідним,
То вже на небо він не попаде.
Коли б то два боги в своєму спорі
Жінок земних поставили в заклад
І Порція була одною з них,
Безглуздою б зробилась суперечка,
Бо іншої подібної нема!

Л о р е н ц о
Не гіршого ти маєш чоловіка.

Д ж е с с і к а
Спитай мене, як я дивлюсь на це.

Л о р е н ц о
Спитав би, та обідати пора.

Д ж е с с і к а
Натщесерце я б краще оцінила.

Л о р е н ц о
Ні, краще вже оціниш за столом.
Тоді, хоч що б сказала ти, я легше
Переварю.

Д ж е с с і к а
Ну, то чекай оцінки.

Ідуть геть.

Д І Я Ч Е Т В Е Р Т А

Сцена перша

Венеція. Зала суду.
Входять д о ж, с е н а т о р и, А н т о н і о,
Б а с с а н і о, Г р а ц і а н о, С а л е р і о та інші.

Д о ж
Антоніо прийшов?

А н т о н і о
Я тут, мій доже.
Д о ж
Як жаль мені тебе! Твій ворог – камінь,
Жорстокий і безжалісний. Нема
В його душі ні краплі милосердя.

А н т о н і о
Я знаю, ваша світлосте, ви щиро
Пом'якшити цей позов намагались.
Але якщо такий упертий жид
І засобів законних врятувати
Мене немає, протиставлю я
Своє терпіння безпідставній люті,
Тиранству і жорстокості його.

Д о ж
Покличте жида у судову залу.

С а л е р і о
Він в дверях, ваша світлосте; він тут.

Д о ж
Хай стане перед нами; відступіться. –
Всі, Шейлоку, вважають, як і я,
Що зберігаєш ти личину злості
Лиш до розв'язки справи, а тоді
Проявиш милість, вразивши сильніше,
Ніж лютуванням вдаваним своїм.
Хоч нині вимагаєш ти у сплату
Фунт м'яса від нещасного купця,
Не візьмеш ти не тільки неустойки,
Але й пробачиш половину боргу,
Із співчуттям поглянувши на втрати,
Яких останнім часом він зазнав.
Нещасть, які звалилися на нього,
Достатньо, щоб не тільки розорити
І довести до злигоднів його,
А й викликати жалість в мідних душах
І кам'яних серцях, у непохитних
Татарах або турках, що не звикли
До жалості й любові. Ми усі
Чекаємо на відповідь відрадну.

Ш е й л о к
Як я вже вашій милості казав,
Поклявся я суботою святою,
Що неустойку повністю стягну.
Відмова означала б скасування
Венеціанських вільностей і прав.
Спитаєте, чому бажаю я
Узяти з нього м'ясо замість грошей?
На це не можу вам відповісти.
Так захотілось! Відповідь достатня?
А що, як щур завівся у будинку,
І, щоб його струїти, хочу я
Ним скористатись? Відповідь достатня?
Один не любить чавкання свині,
Не терпить інший муркотання кішки,
А третій, ледь волинка загугнявить,
Не може сечі стримати. Так схильність,
Хазяйка почуттів, штовхає їх
Свавільно від любові до огиди.
Ось на питання відповідь моя:
Як пояснити важко однозначно,
Чому один ненавидить свиней,
Не терпить інший лагідної кішки,
А третій шаленіє від волинки,
Піддаючися слабкості ганебній,
Так пояснити вам не можу я,
Чому подав безвигідний свій позов,
Інакше, ніж ненавистю своєю.
Тепер достатню відповідь я дав?

Б а с с а н і о
Ні, безсердечний, відповідь така
Твою жорстокість виправдать не здатна.

Ш е й л о к
Тобі я не збирався догоджати.

Б а с с а н і о
Чи можна вбити всіх, кого не любиш?

Ш е й л о н
Ненависного кожен би убив!

Б а с с а н і о
Хто скривдив, той ненависний відразу?

Ш е й л о к
Невже повинен вжалений чекати
Повторного укусу від змії?

А н т о н і о
Не забувай – перед тобою жид.
Ти міг би з тим же успіхом просити
Морський приплив відпливу дати місце;
Ти б міг так само вовка совістити,
Який відняв ягнятко у вівці;
Ти б міг заборонити горним соснам
Шуміти і хитати верховіттям
В той час, як скаженіє ураган.
Скоріше ти здійсниш великий подвиг,
Аніж зм'якшиш (що в світі є твердіше?)
Його жидівське серце. Я прошу
Облишити всі спроби й намагання,
Оголосивши точно, за законом,
Мій вирок, як того чекає жид.

Б а с с а н і о
Я дам тобі шість тисяч замість трьох!

Ш е й л о к
Коли б дукат свій кожен ти розбив
На шість частин, дукатами зробивши,
Я їх не взяв би. Тільки неустойку!

Д о ж
Як можеш ти на милість сподіватись,
Якщо її не виявляєш сам?

Ш е й л о к
Суд має бути на моєму боці.
У вас багато куплених рабів.
Їх, як своїх собак, ослів і мулів,
Ви женете на підневільну працю,
Бо ви купили їх. Сказати б вам:
"Рабам свободу дайте. Одружіть
На ваших дочках. Хай живуть як люди.
Під ношею тяжкою хай не стогнуть,
Хай м'яко сплять і солодко їдять".
Від вас почув би я: "Вони – раби.
Ми їх купили". От і я скажу вам:
"Фунт м'яса я недешево купив.
Він – мій, і я його таки одержу!"
Відмовите – ганьба законам вашим!
На право у Венеції плюють.
Чекаю я на суд. Чи буде він?

Д о ж
Засідання відкласти я повинен,
Допоки не приїде вчений доктор
Белларіо, досвідчений юрист.
За ним я вже послав.

С а л е р і о
Тут, за дверима,
Гонець чекає дозволу ввійти.
Він з Падуї від доктора, з листом.

Д о ж
Хай зайде, а листа мені подайте.

Б а с с а н і о
Антоніо, іще не все пропало.
Віддам раніше жиду плоть і кров,
Ніж ти проллєш за мене краплю крові.

А н т о н і о
В отарі я – вівця паршива. Смерть
До мене ближча. Чахлий плід на землю
Спадає першим. Дай мені упасти.
А ти живи, Бассаніо, щасливо,
Лиш написом надгробним пошануй.

Входить Н е р і с с а, одягнена писарем адвоката.
Д о ж
Ви з Падуї? Белларіо прислав?

Н е р і с с а
Так, шле вам лист і свій уклін поштивий.
(Передає йому лист.)
Б а с с а н і о
(до Шейлока)
Навіщо так ретельно гостриш ніж?

Ш е й л о к
Щоб різати з банкрута неустойку.

Г р а ц і а н о
Не об підошву, об жидівську душу
Гострив би ніж, така вона тверда.
Сокира ката не настільки гостра,
Як злість твоя. Невже тебе нічим
Не можна зворушити?

Ш е й л о к
Не під силу
Це розуму убогому твоєму.

Г р а ц і а н о
О, будь навіки проклятий, собако!
Твоє життя – закону злий докір.
Я через тебе можу впасти в єресь –
Повірити услід за Піфагором,
Що душі звірів у людські тіла
Переселятись здатні. Дух твій, певне,
У вовку жив, що загризав людей.
Повішений за це, з петлі звільнився,
Бо він в утробі матері твоєї
Переселився в тебе. Ти, як вовк:
Неситий, кровожерливий і хижий!

Ш е й л о к
Твоя огуда вексель не скасує,
Тож не надсаджуй лайкою легень.
Побережи, юначе, власний розум,
Бо пропаде. – Чекаю я на суд.

Д о ж
Белларіо рекомендує нам
Ученого юриста молодого.
Де він?

Н е р і с с а
Чекає тут, неподалечку.
Його прийняти згідні ви чи ні?

Д о ж
О, з радістю. – Пошліть за ним, зустріньте
І приведіть з пошаною сюди. –
А суд тим часом вислухає лист.

С е к р е т а р (читає). "Доводжу до відома вашої світлості, що ваш лист застав мене тяжко хворим. Але в момент приїзду вашого гінця у мене знаходився молодий законозна-вець із Риму на ім'я Бальтазар, який по-дружньому мене відвідав. Я ознайомив його з позовом жида до купця Антоніо. Ми разом проглянули багато книг. Мою думку він знає і, надавши їй своєю вченістю, яку я не здатний належно звеличити, ще більшу цінність, він викладе її вам замість мене у зв'язку з повною неможливістю мого приїзду. Прошу вас не вважати його молодість підставою для того, щоб виявити йому недостатню повагу. Я ніколи не зустрічав на такому юному тілі такої старече-мудрої голови. Доручаю його вашій доброзичливості; але випробування його у ділі краще всього виправдає цю рекомен-дацію".
Д о ж
Всі чули, що Белларіо нам пише?
А ось і доктор, певне.
Входить П о р ц і я у одязі доктора права.
Вашу руку!
То вас старий Белларіо прислав?

П о р ц і я
Звичайно, ваша світлосте.

Д о ж
Я радий.
Сідайте. Ви із позовом знайомі,
Який сьогодні розглядає суд?

П о р ц і я
Знайомий я зі справою детально.
Котрий із них купець? І де тут жид?

Д о ж
Антоніо і Шейлок, підійдіть.

П о р ц і я
Вас кличуть Шейлок?

Ш е й л о к
Так, зовусь я Шейлок.
П о р ц і я
Ви пред'явили позов незвичайний
І дивний. Та Венеції закон
Його заборонити вам не може.
(до Антоніо)
І ви тепер у владі кредитора?
А н т о н і о
Так він сказав.

П о р ц і я
Ви визнаєте борг?

А н т о н і о
Так.
П о р ц і я
Жид повинен бути милосердним.

Ш е й л о к
Чому повинен? На якій підставі?

П о р ц і я
Не можна приневолювати милість.
Вона спадає з неба, наче дощ,
І через це благословенна двічі:
Тим, хто дає і хто бере її.
Вона сильніша в тих, хто має силу,
Царів вінчає краще, ніж вінець.
Нехай ознака влади – царський скіпетр;
Він – атрибут і величі, і шани,
Що викликає трепет у людей,
Та милість вища за ознаки влади,
Вона царює у серцях монархів,
Бо служить атрибутом божества.
Із божою земна подібна влада,
Коли єднає з милістю закон.
Закон за тебе, жиде, та згадай:
Якби закон не зм'якшувала милість,
Ніхто б не врятувався.