Жорж Сіменон - Замах на бродягу

Вона вже простягла була руку за посвідченням і, побачивши, що комісар ховає його до кишені, невдоволено буркнула:

— Так не годиться… У нас…

— Келлер лежить в окремій палаті?

— З якої ж це речі?

— Проведіть мене до нього.

На якусь мить вона вагалася, потім, зітхнувши, здалася.

— Врешті, нехай начальство розбирається…

Вона повела їх по коридору і відчинила двері. Всі місця в палаті були зайняті. Більшість хворих лежали горілиць з відкритими очима, декілька у синіх линялих піжамах тихо розмовляли, стоячи біля вікна.

Посеред палати, біля одного з ліжок, гурт юнаків та дівчат у білих халатах та шапочках обступив кремезного, літнього вже чоловіка з підстриженим йоржиком волоссям, який, здавалося, читав їм лекцію.

— Тсс… Почекайте, поки він звільниться… — прошипіла сестра.

Потім сама підійшла до головного лікаря і прошепотіла йому на вухо кілька слів. Той скоса зиркнув на комісара, тихо відповів їй і знов заходився щось пояснювати практикантам.

— Професор Маньєн просив вас зачекати у нього в кабінеті… Він зараз закінчить…

Вона провела їх туди. Це була зовсім маленька кімната, посеред якої стояв стіл та двоє стільців. На столі в срібній рамці — фотографія жінки з трьома дітьми, що торкалися одне одного схиленими голівками.

Мегре завагався, потім вибив люльку в попільничку, повну сигаретних недокурків, і знову набив її тютюном.

— Пробачте, що я примусив вас чекати, пане комісар… Чесно кажучи, я не сподівався на ваш візит… Врешті… — Невже й він теж скаже: адже це врешті-решт бродяга? Ні. — Врешті, справа досить проста, — докінчив лікар.

— Поки що я нічого не знаю… Сподіваюсь, ви допоможете мені розібратися…

— В нього пролам черепа, на щастя, невеликий… Очевидно, мій асистент уже сказав вам про це по телефону…

— Тоді ще не було результатів рентгену.

— Рентгенограма готова… Можливо, потерпілий вичуняє… Здається, мозок не пошкоджено…

— Як ви гадаєте, цей пролам не міг утворитися внаслідок падіння й удару об кам'яну набережну?

— Ні в якому разі… Його хтось сильно вдарив важким предметом — молотком, чи, скажімо, розвідним ключем, або домкратом.

— І через це він одразу знепритомнів?

— Авжеж… Він і досі в коматозному стані і, здається, надовго… А втім, він може з години на годину прийти до пам'яті.

Перед очима Мегре постала набережна, міст, житло Професора і за кілька кроків бурхлива течія Сени. Він раптом пригадав слова фламандця.

— Пробачте, отже ви кажете, що його вдарили по голові. Один раз чи кілька?

— А чому це вас цікавить?

— Це може мати вагу для розслідування.

— Спочатку мені здалося, що він дістав кілька ударів.

— Чому?

— В нього розірване вухо, на обличчі з десяток поранень. Щоправда, неглибоких… Але потім, коли хворого поголили, я оглянув його пильніше…

— І зробили висновок…

— Пробачте, де це сталося?

— Під мостом Марі.

— Була бійка?

— Здається, ні. Схоже, що він спав, коли на нього напали… До речі, як на вашу думку, це можливо?

— Цілком…

— І ви гадаєте, що він одразу знепритомнів?

— Я майже певний цього… А зараз мені ясно, звідки в нього ці подряпини па обличчі, розірване вухо… Його тягли до води по бруківці. На набережній багато піску?

— Там поряд розвантажують баржу…

— В ранах було повно піщинок…

— Отже, на вашу думку, цей Професор…

— Як ви сказали? — здивувався Маньєн.

— Так його прозивають на набережній… Не виключено, що він справді був лікарем…

І до того ж першим лікарем, якого комісар за тридцять років служби в поліції здибав під мостом Сени. Щоправда, свого часу Мегре набрів там на колишнього викладача хімії із провінціального ліцею, а потім — на жінку, що колись була відомою цирковою наїзницею.

— Я певний, що коли на нього напали, він спав… В усякому разі лежав…

— Його вдарив хтось один… У нього лише одне поранення…

— Цілком слушно. Бідолаха знепритомнів, і могло здатися, що він мертвий…

— Можливо.

— І тоді його потягли до берега й кинули в Сену…

Лікар задумливо кивав головою.

— Як на вашу думку, все це тримається купи? — перепитав Мегре.

— Безумовно.

— А скажіть, чи можливо з медичної точки зору, що, опинившись у воді, він би раптом почав кричати?

Маньєн почухав потилицю.

— Ви багато від мене хочете, комісаре… Я не хотів би бути надто категоричним. Особисто я не вважаю це за неможливе… Під раптовою дією холодної води…

— Отже, він опритомнів?

— Не обов'язково… В коматозному стані людина може рухатися і навіть розмовляти… Можна припустити…

— Він часом нічого не говорив під час огляду?

— Ні… Лише стогнав.

— Кажуть, коли його витягли з води, в нього були розплющені очі…

— Це ще нічого не доводить… Ви, здається, хотіли подивитися на нього?.. Ходімте, панове…

Старша медсестра здивовано глянула їм услід і докірливо похитала головою.

Відчинивши двері палати, Маньєн жестом запросив їх увійти. До них, як по команді, одразу повернулися десятки голів.

Пройшовши кілька кроків по вузькому проходу, всі троє зупинилися біля одного з ліжок.

Бинти закривали все обличчя хворого, крім рота, ніздрів га очей.

— Боюсь, що цей огляд вам нічого не дасть…

— Як ви гадаєте, скільки в нього шансів на видужання?

— Ну, сімдесят із ста… Можливо, вісімдесят… У нього міцне серце…

— Дякую, професоре…

— Як тільки він прийде до