Збігнєв Херберт - Лабіринт біля моря

Так народилася нова галузь знань про наше минуле. На грецький світ — здавалося б, пізнаний уже до решти, — впало несподіване світло. Традиційне, притаманне дев’ятнадцятому століттю ізолювання «еллінського дива» від навколишнього варварського світу довелося викинути на звалище непідтверджених теорій.

Перед Евансом постало завдання, яке перевищувало, — якщо поглянути на це з сучасної перспективи, — сили однієї людини. Коли б це відкриття було здійснене через півстоліття, за розкопками наглядали б потужна міжнародна організація та численний штаб учених.

Мрією Еванса було розшифрувати критське письмо. Упродовж багатьох десятиліть він працював над цим уперто й безрезультатно. Правду кажучи, того дня, коли він опинився біля підніжжя узгір’я Кефала і коли лопати 30 робітників заглибились у землю, він зовсім не сподівався, що доля обдарує його рідкісним привілеєм і титулом відкривача невідомої цивілізації.

Йому було 49 років, майже стільки ж, як Шліманові, коли той почав розкопки Трої. Він не відкрив золотих масок, скарбниці, коштовного каміння — як це трапилось у Мікенах, — але опинився візаві з дозрілим і вишуканим мистецтвом, сповненою чарівності й витонченості архітектурою і солодким, хотілося б сказати, декадентським стилем життя, яке випромінювали розкопані руїни. Лабіринт сходів, покоїв, коридорів, терас і дворів здавався безконечним, і Еванс із клубком Аріадни в руках терпляче просувався крок за кроком уперед. Невдовзі довелося потроїти кількість найнятих робітників. Починання було воістину небачених масштабів.

Еванс наймав фахових архітекторів, до того ж, всупереч звичайній практиці, не на останньому етапі робіт для підготовки остаточних планів, вертикальних і горизонтальних перерізів відкритих пам’яток, — а від початку розкопок. Першим його співробітником був Теодор Файф — архітектор Британської археологічної школи в Афінах, відтак Крістіан Дол і врешті Піт де Йонг. Що це означає? Це означає, що від перших кроків сер Артур прийняв рішення, якого йому не можуть пробачити чимало фахівців, — рішення про реконструкцію.

На виправдання відкривача можна сказати, що матеріал, з якого був збудований Кнос, міг у будь-кого викликати розпач. Палац був наче з туману й марев, він тікав від археологів, стіни, вкриті фресками, розсипалися на порох від найменшому дотику, спалені дерев’яні колони, а властиво, їхні сліди, не підтримували жодних стропів. Отож, Еванс вирішив погнатися за власним баченням палацу. Австрійський учений Каміло Птачнікер, котрий пише про його роботи, дозволив собі дуже злостиву, проте не позбавлену рації заувагу. Він називає Кнос не більше й не менше, а «кіномістечком», де людина «мандрує серед гіпотез, які, хоча й зроблені з армованого бетону, надзвичайно крихкі».

Спілкуючись із творами минулого, ми хочемо мати певність, що вони автентичні, що ніхто їх не підправляв, ніхто не втручався, щоб їх прикрасити, зробити більш зрозумілими. Ми прагнемо самі, без допомоги посередників, перекинути міст над проваллям часу, між нами й людьми та богами тисячолітньої давнини. Не будучи надміру одухотвореним, я завжди шукав матеріальних слідів, щоб досягнути порозуміння й укласти союз. Тому мене неодмінно зворушували вибоїни на римських дорогах, вичовгані пілігримами сходи кафедрального собору, знак муляра на камінні.

Відвідувачі Кноського палацу позбавлені цих насолод. Сучасні будівельні матеріали, колони, пофарбовані брунатною й темно-червоною фарбою, із чорними базами й капітелями, вони полохають присутність давніх мешканців.

Варто сказати, що Еванса доволі рано спіткала критика власних методів. Одним із перших його опонентів був директор Британської археологічної школи в Афінах Гоґарт. Спершу обидва вчені працювали у згоді між собою, але швидко їхні шляхи розійшлися. Гоґарт закидав Евансові топлення коштів (спершу частково бюджетних) у розкішних реконструкціях, призначених радше для дилетантів, аніж фахівців. І справді, Евансова схильність показного могла будити застереження. «Така, скажімо, реставрація «Тронної Зали» не була результатом застосування наукових методів, а лише задовольнила прагнення відтворити наочним чином те, що варто було б залишити уяві», — пише Гоґарт до Еванса, і в продовженні листа погрожує припиненням дотації.

Дотації й справді були припинені вже в 1902 році. Еванс мусив із усім цим рахуватися, позаяк у листі до батька, написаному в листопаді 1900 року, тобто через кільканадцять місяців після початку розкопок, він повідомляє: «Палац у Кносі був моєю ідеєю і моєю справою життя, а виявився таким відкриттям, якого годі сподіватися за одне життя, ба навіть упродовж багатьох людських екзистенцій. Те, що Фонд [Критський Фонд Розкопок] має мені допомогти, то інша річ. Якщо він дасть мені гроші особисто, це буде найбільш прийнятно. Втім, ми можемо зберегти принаймні частину Кноса в родині! Я цілком на це налаштований […] бо мушу, і то я сам, контролювати власне починання. Мабуть є такі, хто вчинив би інакше, натомість я знаю, що саме такою є моя позиція. Може, то й не найкращий шлях, але єдино можливий для мене, щоб продовжувати роботи».

Це дуже показовий матеріал для характеристики Еванса. Кнос упродовж 30 років залишався його приватною пристрастю і власністю. Слави він не бажав ділити ні з ким, тому і відповідальність за форми палацу несе лише він. Роботи поглинули значну частину особистих статків відкривача — чверть мільйона міцних ще тоді фунтів стерлінгів.

Безумовною заслугою Еванса був не лише збір величезного матеріалу, а й перша велика спроба його систематизації та створення хронології стародавнього Криту. Він також намагався вловити всі взаємозалежності та зв’язки відкритої цивілізації з історією Трої, Кіклад і Еллади, а особливо Єгипту й Месопотамії (двох найстаріших і найкраще відомих культурних кіл). Це стало можливо завдяки знахідкам анатолійських, сирійсько-фінікійських і єгипетських об’єктів на Криті, а також критським предметам, які археологи знайшли на Сході. Особливу увагу Еванса приваблювали стосунки Єгипту та Криту, і власне історія Єгипту, найдокладніше вивчена завдяки писаним джерелам, вирішальним чином вплинула на періодизацію критської цивілізації.

Періоду від кінця неоліту аж до навали ахейців на Крит Еванс надав назву мінойського. Шана, віддана безіменним королям острівної держави.

Спираючись серед іншого на кераміку, відкривач Кноса поділив мінойську цивілізацію на три періоди: ранньомінойський — 3400–2100 р. до Р.Х., для якого характерна «димлена», часто монохромна кераміка; середньомінойський період — від 2100 до 1580 року до Р.Х., кераміка, яку називають камарською (від