Лев Толстой - Війна і мир

недовгому мовчанні, знову повторюючи Наполеонові слова,— ils n'en ont pas voulu; je leur ai ouvert mes antichambres, ils se sont précipités en foule....... Je ne sais pas à quel point il a eu le

droit de le dire4.

— Aucun Б,—відповів віконт.— Після вбивства герцога навіть найупередженіші люди перестали вбачати в ньому героя. Si même ça été un héros pour certaines gens,— сказав віконт, звертаючись до Анни Павлівни,— depuis l'assassinat du duc il

1 — Палиця з пащ, обплетена лазуровими пащами — дім Конде,

2 — Пан віконт

3 — Це казав Бонапарт,

4 — "Я показав їм шлях слави: вони не хотіли; я відчинив їм мої передпокої — вони кинулися натовпом..." Не знаю, в якій мірі мав він право так казати.

6 — Ні в якій,

y a un martyr de plus dans le ciel, un héros de moins sur la terre l.

Не встигли ще Анна Павлівна й інші усмішкою оцінити цих віконтових слів, як П'єр знову вдерся в розмову, і Анна Павлівна, хоч і передчувала, що він скаже що-небудь непристойне" вже не могла зупинити його.

— Страта герцога Енгієнського,— сказав П'єр,— була державною необхідністю; і я бачу велич душі саме в тому, що Наполеон не побоявся взяти на себе одного відповідальність за цей вчинок.

— Dieu! mon dieu!2 — страшним шепотом промовила Анна Павлівна.

— Comment, M. Pierre, vous trouvez que l'assassinat est grandeur d'âme?3 — сказала маленька княгиня, усміхаючись і присуваючи до себе роботу.

— Ah! Oh! — сказали різні голоси.

— Capital!4 — по-англійському сказав князь Іполйт і заходився бити себе долонею по коліну. Віконт лише знизав плечима.

П'єр урочисто подивився поверх окулярів на слухачів.

— Я тому так кажу,— говорив він далі одчайдушно,— що Бурбони втекли від революції, полишивши народ на анархію; а лише Наполеон умів зрозуміти революцію, перемогти її, і тому для загального добра він не міг зупинитися перед життям однієї людини.

— Чи не хочете перейти до того столу?-— сказала Анна Павлівна. Та П'єр, не відповідаючи, продовжував свою промоЪу.

— Ні,— казав він, дедалі більш запалюючись.— Наполеон великий, тому що він став над революцію, поборов її зловживання, зберігши все хороше — і рівність громадян, і свободу слова та друку — і лише тому здобув владу.

— Так, якби він, узявши владу, не користуючись нею для вбивства, віддав її законному королю,— сказав віконт,— тоді б я назвав його великою людиною.

— Він би не міг цього зробити. Народ,віддав йому владу лише для того, щоб він звільнив його від— Бурбонів, і тому, що народ вбачав у ньому велику людину. Революція була великою справою,— продовжував мсьє П'єр, виказуючи цим одчайдушним і задирливим вставним реченням свою велику молодість та бажання все якнайскоріше висловити.

— Революція і царевбивство велика справа?.. Після цього... та чи не хочете перейти до того столу? — повторила Анна Павлівна.

1 Коли він і був героєм для деяких людей, то після вбивства герцога на одного мученика побільшало на небесах І на одного героя поменшало на землі.

2 — Боже мій!

3 — Як, мсьє П'єр, ви вбачаєте у вбивстві велич душі? * — Чудово!

— Contrat social1,—з лагідною усмішкою сказав віконт.

— Я не кажу про царевбивство. Я кажу про ідеї.

— Так, ідеї грабунку, вбивства і царевбивства,— знову перебив іронічний голос.

— Це були крайності, звичайно, але не в них усе значення" а значення в правах людини, в емансипації від забобонів, у рівності громадян: і всі ці ідеї Наполеон зберіг у всій їх силі.

— Свобода і рівність,— презирливо сказав віконт, наче наважившись, нарешті, серйозно довести цьому юнакові всю дурість його промов,— усе гучні слова, які давно вже скомпрометувалися. Хто ж не любить свободи і рівності? Ще спаситель наш проповідував свободу і рівність. Хіба після революції люди стали щасливішими? Навпаки. Ми хотіли свободи, а Бонапарте знищив її.

Князь Андрій, усміхаючись, поглядав то на П'єра, то на віконта, то на господиню. В першу хвилину П'єрової— вихватки Анна Павлівна жахнулася, хоч була звичгіа до вищого світу; але коли вона побачила, що, незважаючи на блюзнірські промови, які виголосив П'єр, віконт не втрачав самовладання, і коли вона переконалася, що зам'яти цих промов уже не можна, вона набралася сили і, приєднавшись до віконта, напала на промовця.

— Mais, mon cher m-г Pierre2,— сказала Анна Павлівна,— як же ви пояснюєте велику людину, яка могла стратити герцога,, нарешті, просто людину, без суду й без провини?

— Я б спитав,— сказав віконт,— як monsieur пояснює вісімнадцяте брюмера? Хіба це не ошуканство? C'est un escamotage" qui ne ressemble nullement à la manière d'agir d'un grand homme3.

— A полонені в Африці, яких він повбивав? — сказала маленька княгиня.— Це жах! — І вона пересмикнула плечима.

— C'est un roturier, vous aurez beau dire4,— сказав князь I пол ит.

Мсьє П'єр не знав, кому відповідати, оглянув усіх і усміхнувся. Усмішка в нього була не така, що зливається з неусміш-кою, як у інших людей. У нього, навпаки, коли приходила усмішка, то раптом, миттю зникало серйозне і навіть трохи понуре обличчя і з'являлося інше — дитяче, добре, навіть дурнувате і нібито перепрошуюче.

Віконтові, який бачив його вперше, стало ясно, що цей якобінець зовсім не такий страшний, як його слова. Всі замовкли.

— Як ви хочете, щоб він усім відповідав разом? — сказав князь Андрій.— До того ж у вчинках державної людини треба

1 — "Суспільний договір" Руссо.

2 — Але, дорогий мій мсьє ГГєр,

3 Це шахрайство, зовсім не схоже на характер діяння великої