Остап Сливинський - Адам

за клаповухим псом, якого не хотіла їм залишати. Танцювала, бо немає вже місць, штампів, зворотних адрес, банків, комендатур, немає вулиці, водяної помпи, недофарбованого паркана, мильничок, щіток. Все — в одній рухомій точці, такій стиснутій, ніби зап’ястя, в якому зібралась вся кров. Отець Шуплат
Ми боялися сідати в його крісло, щоб до нас не вихилились його тіні, те щось, від чого він стогнав, коли залишався у кухні сам. Як він заливав кротів у норах — такого завзяття я більше ніколи не бачив. Як нищив гніздо ос, котрі якось покарали мене за мою надмірну допитливість! Але щоразу брав до лісу рушницю й ніколи не приніс більшої здобичі, ніж мішечок грибів. Не знаю, хто говорив до нього з уявної слухавки, хто переслідував його у післявоєнному Станіславі, може, були тортури, може, розпікали хрест і прикладали до голих грудей, я чув про таке. Зрозуміло: далеко втекти неможливо, можна лише сховатись за камінь і повернутись лицем до води. І передихнути трохи, поклавши на коліна незаряджену зброю, і дивитись у день, доки він не приніс ще ніяких новин, і на всіх хвилях ще музика. Лейтенант
Я різко звернув і з’їхав просто у ліс. Дорогою не можна було, позаду йшла наступна колона. Бах! — і вогонь відступив, щоб за мить нас обняти. Може, хтось вирішив прочитати нас крізь брезентові конверти, просвітливши до найдрібнішої жилки? Хто вірить у рівновагу подій, хай вважає мене справедливо покараним. Дезертир? Головешка, якій незручно показатися лікареві, кохатись при світлі, до того ж ніколи — удруге. Заслужене посміховисько, дурний дядько для дітей з родини, який дозволяє собі напиватися, йде з найменшими в сад, коли їх виганяють погратися. Сам; із майбутнім, заткнутим кольоровим шматтям і розпоротою ковдрою. Приклад ні для кого. Кручусь на стільці, ніби у мене вселився дух: до вікна — день, до стіни — ніч, і деально круглий, з діркою посередині.