Джонатан Скарітон - Infernale. Пекельний сеанс

гітари і збиралися навколо нього. За кілька хвилин ті люди вже знали, що Еллі п’ять років, знали, що востаннє її бачили, коли вона каталася на велосипеді біля того дерева, що на ній був вовняний светр, що в неї була лялька. Люди, які обступили його, більше не належали до окремих племен, уже не були бігунами, споживачами барбекю, гравцями в футбол, відпочивальниками — вони були потенційними батьками. І все одно Алекс почувався самотнім. Він намагався розштовхати їх — вони перекривали йому видимість. Він чув фразу «маленька дівчинка», яку промовляли пішоходи-спостерігачі, охоплені загальним переполохом. Ця атмосфера тиснула, душила його.

Люди говорили наперебій, пропонуючи інформацію чи власну думку, але все було тихо. Він помітив, як під’їхала й зупинилася поліцейська автівка з боку Мелвіль-драйв. Двоє полісменів підійшли поговорити з ним. Від слів «зникла» і «дівчинка», що лунали з кожних вуст, його нудило. Він притулився до дерева. Біля ніг стояв велосипед Еллі. Крізь тріскіт у поліцейській рації лунав голос. Алекс повідомив, як усе було, і відповів на їхні запитання, не приховуючи жодного факту. Їхній спокійний та втішний тон не мав на нього жодного впливу, хіба що здавався образою. Вони повторювали по рації опис Еллі, і зі станції лунав у відповідь викривлений голос. Закон був на його боці. Дідько, усі чоловіки й жінки в парку були на його боці. Якщо вона кудись пішла, її знайдуть. Якщо її забрали, тоді… він миттєво обірвав цю думку.

І побачив третього полісмена, оточеного спостерігачами, який щось строчив у нотатнику. Так, вони бачили маленьку дівчинку на велосипеді. Ні, вони не бачили, що з нею сталося. Її батько був у телефонній будці. Може, він знає краще. Діти цього віку можуть заблукати, ви ж знаєте.

Молода жінка дивилася на Алекса й плакала. Серед людей він завважив торговця французькими сирами. Утім, це був не його робочий день. Вони розділилися на групи — чоловіки й жінки, об’єднані обставинами, які шокували, і розійшлися в різних напрямках, повільно й ретельно прочісуючи місцевість. Але безрезультатно. Хтось запропонував підвезти його додому, але Алекс відмовився.

На цю мить вітер підсилився і різкими поривами обдував його спітніле чоло. Він бачив, як усе просто: прийшов у Медоуз із дитиною на велосипеді, а повертався лише з велосипедом.

4

Вітмен розстебнув блискавку рюкзака й поклав ноутбук на стіл у вітальні. Поряд із комп’ютером він виклав записи з теки Вальдано, а також власні довідкові матеріали. Усе необхідне для куріння тримав під рукою. Увімкнув ноутбук і почав скручувати цигарку, чекаючи, доки завантажиться текстовий редактор.

Відсьорбнув міцного напою з чарки і поклав цигарку в скляну попільничку. Дослідження Вальдано велося у відповідності до інформації з «Історії вікторіанського кіно» Натанієля Ньюбі. Підсумовуючи все, що було знайдено на цю мить, він записав:

Найзагадковіша таємниця в історії кіно поєднує в собі потяг, зникнення, невтішну родину, патентні війни.

В історії кіно нечасто визнавали, що саме Единбург є місцем народження рухомих картин.

Америка і Франція поспішили приписати винахід кіно чи то Томасу Едісону, чи то братам Люм’єрам.

Запис на плівці, зроблений і продемонстрований в Единбурзі в 1888 році, випереджає славетні рухомі зображення, представлені в Парижі і Нью-Йорку, на сім років.

Хронологія (з документів Вальдано)

1841 — народження Оґюстена Луї Секюлера в місті Метц, Франція.

Батько — майор артилерії французької армії, офіцер Почесного легіону, близький друг піонера фотографії Луї Жака Манде Даґера.

Освіта — відвідував коледжі в Парижі й Буржі, брав післядипломну роботу на кафедрі хімії в Ляйпцизькому університеті. Ранні ознаки творчої натури виявив у Парижі, займаючись малюванням олійними та пастельними фарбами й художнім гончарством.

1881 — прибуття до Нью-Йорка, знайомство з групою художників, творців кругових панорам — колосальних стінних розписів, які полегшують «ефект присутності», якщо розташувати глядача в центрі експозиції. Жереб було кинуто.

1885 — переїзд до Единбурга. Початок розробки 16-об’єктивної кінокамери. Приєднання до мідноливарної майстерні «Вітлі Партнершип» на правах партнера у відділі арматури.

1885 — знайомство з окультистом Карлайлом Істроу, якого дехто вважав надфілософом ніцшеанського ґатунку, а інші — шарлатаном і прислужником диявола. Попри світські витівки Істроу, вони лишалися добрими друзями.

Листопад 1885 — подання документів на отримання патенту на перший в Америці кінознімальний апарат, метод і обладнання «Для створення живих картин природних ландшафтів і життя» на базі комплексної 16-об’єктивної камери і проектувальних систем. Камера використовувала дві вузькі пластини світлочутливого желатину, експоновані крізь об’єктиви, що послідовно приводилися в дію електромагнітними імпульсами. На той час ані Едісон, ані Люм’єри ще не розпочали своєї роботи з дослідження рухомих картин.

Грудень 1885 — одруження з Елізабет Вітлі, донькою його друга й партнера. Вони мали двох дітей, Адольфа і Зої.

Липень 1888 — запис руху кінного транспорту через Південний міст, зроблений шляхом встановлення на скло желатинових позитивів, з’єднаних, своєю чергою, у довгу стрічку, що переміщувалася перед кадровим вікном. Перша людина в історії, що зафільмувала і спроектувала рухомі зображення. Секюлер усвідомив, що для проекції картин потрібне більш жаростійке середовище.

1888 — зникнення Карлайла Істроу з публічного життя.

Початок 1889 — стала можливою гнучка форма целулоїду (її створив Александр Паркс у 1856 році). Приблизно у цей час за допомогою Істроу Секюлер записав на плівку рухому картину, яку назвав «Séance Infernale». Досі вважається, що запис зник.

1889 — Секюлер підготував обладнання для поїздки до Нью-Йорка. Він переконав Елізабет і дітей знайти в Нью-Йорку гідний майданчик для публічної демонстрації свого винаходу. Нарешті вони забронювали маєток Джумель у Вашинґтон-Гайтс. Там мала відбутися демонстрація безпрецедентного винаходу. Однак цього так і не сталося.

Осінь 1889