Ян Потоцький - Рукопис, знайдений у Сараґосі

доброю репутацією, і друзі мого батька намагалися відговорити його від цього знайомства, але неначе й справді їм наперекір батько оженився з нею через два роки після смерті першої дружини. Шлюб відбувся в Севільї, а через кілька днів батько повернувся до Кордови з новою дружиною і її сестрою Інезільєю.

Моя мачуха повністю відповідала чуткам, які про неї ходили. З’явившись у нашому домі, вона почала кидати на мене чулі погляди. У неї тут нічого не вийшло, я зате шалено закохався в її сестру Інезілью. Пристрасть моя невдовзі стала такою сильною, що я впав батькові до ніг і благав його, аби він видав її за мене. Батько лагідно підняв мене й сказав:

— Забороняю тобі, сину мій, навіть думати про цей шлюб — з трьох причин: по-перше, не випадає, аби ти став шваґром свого батька; по-друге, святі церковні закони не дозволяють таких шлюбів; по-третє, я не хочу, щоб ти одружувався з Інезільєю.

Виклавши мені ці три причини, батько відвернувся й пішов. Я повернувся в свою кімнату й віддався буйному розпачу. Моя мачуха, довідавшись від батька про те, що сталося, прийшла до мене й запевнила, що я марно бідкаюся, бо хоч я й не можу бути чоловіком Інезільї, проте ніщо не заважає мені стати її кортехо, тобто коханцем, і що вона всю цю справу бере на себе. Водночас вона говорила про свою любов до мене й про жертву, яку вона принесе, поступившись сестрі першістю. Я з готовністю слухав ті слова, які тішили моє почуття; проте, знаючи скромність Інезільї, я навіть не сподівався, аби мої надії коли-небудь здійснилися.

Невдовзі мій батько вибрався в подорож до Мадрида, де прагнув добути собі посаду коррехідора[5] Кордови, і забрав із собою дружину і її сестру. Ця подорож мала тривати всього два місяці, але для мене, який і дня не міг прожити, не бачачи Інезільї, час цей видавався нестерпно довгим. Під кінець другого місяця я отримав від батька листа, у якому він наказував, аби я виїхав йому назустріч і чекав його в Вента-Кемада, на в’їзді у Сьєрра-Морену. Ще кілька тижнів тому я б не посмів навіть наблизитись до Сьєрра-Морени, але якраз тоді щойно повісили двох братів Зото, банда розпалася, і ніхто навіть не згадував про небезпеки.

Тож я виїхав близько десятої ранку з Кордови й прибув на ночівлю до Андухара, до найбалакучішого корчмаря в усій Андалузії. Я наказав подати собі солідну вечерю, половину з’їв, а половину приберіг для дальшої подорожі.

Наступного дня я підкріпився залишками тієї вечері в Лос-Алькорнокес і під вечір приїхав до Вента-Кемади. Батька я ще не застав, але оскільки він виразно наказав мені чекати його, я погодився на це тим охочіше, що знайшов велику й зручну корчму. Корчмар, який тримав її, певний Ґонзалес з Мурсії, добрий чоловік, хоч і великий талалай, пообіцяв мені приготувати вечерю, гідну ґранда першого класу. Поки він готував її, я пішов прогулятися берегом Ґвадалквівіру, а повернувшись, дійсно виявив, що вечеря й справді не найгірша.

Під’ївши, я звелів Ґонзалесу приготувати мені постіль. Він дещо зніяковів і промовив кілька недоречних слів. Врешті-решт визнав, що корчму навідують духи. Сам він разом із родиною перебирається на ніч до сусіднього села, що лежить над берегом річки; ще він додав, що якщо я хочу спокійно провести ніч, він поставить моє ліжко поряд зі своїм.

Пропозиція корчмаря видалася мені вкрай недоречною, тому я сказав йому, що він може йти спати, куди хоче, а мені нехай пришле моїх слуг. Ґонзалес не заперечував, проте, відходячи, крутив головою й знизував плечима.

За хвильку прийшли мої слуги; вони вже чули про застереження корчмаря й хотіли вмовити мене переночувати в сусідньому селі. Я досить різко сприйняв їхні поради й наказав розкласти постіль у тій кімнаті, де я вечеряв. Не сперечаючись, хоча й неохоче, вони виконали цей наказ, а коли ліжко вже було готове, зі сльозами на очах знову почали заклинати мене відмовитись від наміру ночувати в корчмі. Роздратований їхніми пересторогами, я дозволив собі кілька жестів, які схилили їх до втечі. Я легко обійшовся без їхньої допомоги, бо мав звичку роздягатися сам, хоча все ж переконався, що вони піклувалися про мене більше, ніж я цього заслуговував своєю поведінкою: вони залишили біля ліжка запалену свічку, ще одну на запас, а також два пістолети й кілька книжок. Ці останні мали заповнити мої безсонні години, бо в мене, власне кажучи, вже пропала охота спати.

Ще кілька годин я провів чи то читаючи, чи перевертаючись у ліжку, як раптом почув звук дзвону чи радше годинника, який бив північ. Я здивувався тим більше, що попередніх годин не чув. Невдовзі двері відчинилися, і я побачив свою мачуху в легкому дезабільє, зі свічкою в руках. Вона наблизилася до мене навшпиньках, жестом наказуючи мовчати, поставила свічку на столику, сіла на моєму ліжку, обхопила мою руку долонями й почала такими словами:

— Любий Пачеко, настав час, коли я можу виконати дану тобі обіцянку. Годину тому ми прибули до цієї корчми. Твій батько відправився на ніч у село, але я, довідавшись, що ти тут, дістала дозвіл залишитись удвох із сестрою. Інезілья чекає на тебе. Вона ні в чому тобі не відмовить, але пам’ятай про умови свого щастя. Ти кохаєш Інезілью, а я кохаю тебе. З нас трьох двоє не повинні насолоджуватись щастям, кривдячи третього. Я хочу, щоб ми всі троє спали в одному ліжку. Ходи зі мною.

Моя мачуха не залишила мені часу на відповідь; вона взяла мене за руку, повела численними коридорами аж до останніх дверей і почала підглядати через дірку від ключа. Досита вже надивившись, сказала:

— Усе йде добре, переконайся сам.

Я й справді побачив прекрасну Інезілью; вона лежала в ліжку, але нічого в ній не було від звичної скромності. Вираз її очей, приспішений подих, палаючі щоки, уся постава — все вказувало на те, що вона чекає на прихід коханця.

Давши мені надивитися досхочу, Камілла сказала:

— Залишайся тут, любий Пачеко; скоро надійде час, і я прийду по тебе.

Коли вона увійшла до кімнати, я знову наблизив око до замка й побачив тисячі речей, які мені нелегко описати. Камілла без поспіху роздяглася й, лігши в ліжко до своєї сестри, сказала їй:

— Нещасна Інезільє, ти й справді прагнеш коханця? Бідна дитина! Хіба ти не знаєш про біль, якого він тобі завдасть? Кинеться на тебе, притисне —