Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Може, це на краще? Вона ще й називає його на імʼя…

Гаррі прийшов на роботу вже після четвертої, коли на вулиці починало темніти. Він не йшов, а біг, бо мав поговорити з Ліндою та повідомити їй новину. І ще сказати баронету, що більше не працюватиме тут, бо знайшов дещо..

Наступним у його думках було слово «краще», проте чи було воно справді таким, враховуючи особливості цієї газети?

Гаррі вирішив поки не говорити назву видання. Може, Лінда й не знала його, проте ризикувати не варто.

Він точно не знав, як зможе побачити дівчину зараз. Потрібно знайти Ненсі та попросити влаштувати їм зустріч, якщо тільки вдасться це зробити…

Гаррі погано бачив у темряві, а садок не дуже добре освітлювався. Тому він і не побачив людину, на яку наткнувся, поспішаючи до тієї частини будинку, де жили служниці. Там мала бути Ненсі.

-Гаррі?

Годину тому Дженні почула про своє звільнення.

Вона підозрювала, що таке буде, хоч і не хотіла цього. Тут їй добре платили та в цілому вона не скаржилась на умови роботи. Але Лінда виявилась аж занадто мстивою і дуже закоханою.

Дженні спочатку сердилась, та потім зрозуміла, що цим теж можна скористатися, щоб нанести, так би мовити, останній удар. Для цього вона вивідала в економки, місіс Янг, адресу Кет.

Удар може бути подвійним, подумала вона, наткнувшись у садку на Гаррі. Дженні не знала, чому він сьогодні не прийшов, і не шукала його - просто гуляла, адже на кухні більше не мала чого робити, й завтра був її останній день на цій роботі.

-Дженні? - хлопець не стільки побачив, скільки впізнав її по пухнастих кучерях, які стирчали в різні боки, вибиваючись із зачіски.

-Ти що тут робиш так пізно? - дівчина не могла приховати радість, адже зараз вона мала чудову можливість помститися Лінді, не розраховуючи на Кет чи когось іншого.

-Та я… - Гаррі може, й сказав би, проте він хотів, щоб Лінда дізналася першою. В нього не було часу гомоніти з подругою дитинства, бо він мав знайти Ненсі.

-Я був зайнятий - випалив хлопець і поспішив далі.

Проте Дженні пішла за ним. Вона точно не знала, що робитиме, тому мусила імпровізувати на ходу.

-Вона мене звільнила - повідомила дівчина - Просто вигнала. Тільки через те, що ми з тобою розмовляли.

Гаррі саме розігнався до тієї частини будинку, де жили слуги, тому не мав часу стежити за тим, що говорить.

-Може, це на краще - пробурмотів він. Більше самому собі, але Дженні почула, й це боляче вразило її.

Вона могла змиритись із тим, що Гаррі не сприй має її, як дівчину, та пускає слину на її хазяйку. Могла прийняти тільки дружнє, проте не ось таке, холодне та байдуже ставлення з його боку. Від хлопця ніби віяло чимось крижаним, абсолютно чужим їй, проте справжнім, ніби відображенням того, що насправді він думав про неї.

Розпочинаючи реалізацію свого спільного з Рональдом плану, Дженні розраховувала, що Гаррі сприйматиме її інакше після того, як зрозуміє, що з Ліндою в нього нічого не вийде. Вона була готова чекати стільки, скільки потрібно, нехай і роками. Але ось такий хлопець, як зараз, робився абсолютно недосяжним для неї.

Від цього стало настільки боляче, що Дженні страшенно хотіла розвернутись і піти. Забути про все, викинути Гаррі з голови й розпочати нове життя, може, навіть вийти заміж за Ніка Спіллета.

Але Лінда винна в усіх її нещастях. Дженні пригадала привабливе обличчя своєї суперниці. Е ні, вона мусить нанести удар, інакше не буде собою.

От тільки як це зробити?

-Вона сказала баронету, що я закохалась у Рональда й мене потрібно звільнити через це - Дженні старалася говорити так, щоб у її голосі не чулося розпачу. Вона нічого не могла придумати, і не відчувала задоволення через те, що бігла за повністю байдужим до неї Гаррі.

-Джен, вибач. Але мені потрібно знайти Ненсі.

Дженні скипіла. Він просто-таки відштовхував її! І зараз грубіше, ніж будь-коли.

Дівчина доклала зусиль, перегнала хлопця й перегородила йому дорогу.

-Але вона вигнала мене через те, що я кохаю тебе!

Гаррі біг так швидко, що збив би дівчину з ніг, якби внутрішній голос у голові не звелів йому зупинитися.

Місце, де вони зупинились, знаходилось неподалік від невеликого ставка. Баронет часто прогулювався саме тут, проте зараз на вулиці нікого не було. Майданчик поруч зі ставком добре освітлювався, тому Гаррі бачив обличчя Дженні.

На ньому вимальовувався розпач. Хлопець вперше подумав про те, що його подруга дитинства теж була привабливою, наприклад, мала симпатичні ямочки на щоках. Але Лінда…

Він ніколи не знайде нікого, кращого за неї. Обличчя Лінди з темно-карими очима й тонкими, останнім часом дуже привітними до нього губами, заступило лице Дженні.

-Вибач, Джен - Гаррі знову подумав про Ненсі та необхідність знайти її. Він досі не помирився з Ліндою і мусив це зробити - Але я не можу сказати тобі те ж саме.

-Знаю! - розлютилась Дженні - Ти бігаєш за нею, як собака, хоча невже справді думаєш, що вона вийде за тебе заміж?

Ні, Гаррі так не думав. До сьогодні. Але зараз у нього був чудовий шанс змінити майбутнє, для цього потрібно зберегти теперішнє.

-Вона не кохає нікого, крім себе! - кричала Дженні - Насправді їй просто подобається керувати тобою, як і іншими людьми! Коли їй це набридне, вона покине тебе й знайде собі іншу жертву, як ти не розумієш цього?

-Не говори так про неї - сказав Гаррі. Він мусив і Алекса постійно просити про те ж саме.

-А я буду говорити! - кричала Дженні - Бо вона не заслуговує іншого! Ненавиджу її, ненавиджу тебе, увесь цей огидний світ ненавиджу…

Гарні лишався недосяжним для неї, зараз іще більше, ніж будь-коли. І як вона могла сподіватися, що колись він нею зацікавиться?

Все втрачено, більше нічого не має сенсу. Вдома чекають батьки й Нік Спіллет.

Дженні повернулась у бік ставка.

На вулиці панувала відлига. Кілька морозних тижнів минули, й наразі сніг під ногами перетворився на кашу із залишків криги та води. Ставок, раніше вкритий кригою, зараз відтанув. Дженні знала, що він був хоч і невеликим, проте достатньо глибоким. Років зо три тому тут втопилась одна служниця через нещасне кохання.