Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Добре, що ми все пам’ятаємо, — гнівався Вегер, стукнувши кулаком по рифленій палубі. — Нас наче СВЧ-випромінюванням підсмажували. Мізки шкварчали. Мені байдуже, що тут і до чого, але я помирати не збираюся. В мене більш важлива місія.

— Ти гадаєш?

— Нема чого гадати! — скипів Трол. — Так воно і є! Вибух дослідницького корабля пробудив потаємні сили, котрі прагнуть помсти. Тікати! Зараз же!

— Яким чином? — дія препарату заспокоїла пошарпану нервову систему Норда й вгамувала біль. Картограф обперся на лікті, роздивляючись навкруги, ніби вперше бачив нутрощі розвідницького човника.

— Ти погано знаєш мій корабель. Він унікальний, хоча старий, — Трол Вегер поліз вертикальною драбиною вгору, до вузької частини конуса, де розміщувалася рубка керування й вже звідти з захватом, змішаним зі щирою любов’ю, продовжував вихвалятися своєю власністю. — Він у мене ще з минулої третьої зоряної. Виручив тоді, виручить зараз.

Картограф, відчувши приплив сил, поліз слідом. В рубці тіснота, але сидіти внизу, дивитися на порожні пасажирські капсули й читати прізвища розвідників, з якими нещодавно спускався на планету, тоскно.

— Обережно! — прикрикнув Трол, слідкуючи за кволими рухами Норда. — Руки прибери, а то наробиш шкоди!

Картограф зачудовано дивився на розвідника, бо той насправді збирався стартувати з Фори. Апаратура мертва. Не інакше, у Трола «дах» зсунувся на тлі останніх подій. Зейн почувався гірше, тому мовчки пробачив напарнику по нещастю мозковий зсув.

— Гадаєш, я божевільний? — Трол бічним зором уловив іронічний вираз обличчя Норда. — Думаєш, я роблю це просто так, аби згаяти час? Запам’ятай, я завжди готовий до будь-яких несподіванок!

— Хотілося б вірити, — проговорив Норд.

— А ти вір, — криво посміхнувся Трол. Відразливе темне лице розвідника прикрашав короткий, ніби обрубаний ножем ніс, а на виголеному до блиску видовженому черепі красувалося чорне тату — три стилізовані блискавки в ряд — емблема розвідників. Невисокий — метр вісімдесят — командор Трол діловито розкручував дебелий блок, збираючись дістатися електронних нутрощів. Утримуючи на губах зверхню посмішку, розвідник загадково мовчав. Простора темно-зелена роба не заважала швидким вправним рухам. Пальці Вегера безпомилково брали з набору потрібні інструменти, й скоро широка панель блока вилізла з роз’єму. Командор переможно гикнув, показуючи Норду хитру начинку.

— Бачиш? — примружився Вегер.

— Скляну панель з вкрапленнями бачу, той що? — за хвилею спокою на Норда накочувалася пекельна втома. Очі свербіли й заплющувалися, істеричні судоми порожнього шлунку губилися серед павутинної дрімоти. Хотілося пити.

— Хе! Скляна! Надміцний пластик, всередині котрого вбудована електродна схема!

— Ну то й що, — байдуже проговорив Зейн, позіхаючи.

— Років п’ятсот назад, на зорі ери електроніки, люди придумали радіолампи для простого підсилення сигналів. Схеми на основі тих деталей займали великі об’єми, проте працювали надійно, — Трол Вегер, мабуть, отримував задоволення, мордуючи картографа зайвими подробицями. — Здогадуєшся, в чому різниця між лампами та мікрочипами? Крім рівня інтеграції.

— Не маю уявлення, — позіхав Зейн.

— Річ у тім, що наша штатна електроніка доволі добре захищена від електромагнітного імпульсу. До певної міри надійно. На суперпотужний термоядерний вибух вона, звісно, не розрахована. Тільки лампи здатні його витримати. Давно була збудована серія подібних до «Плутона» розвідувальних кораблів на основі модернізованої древньої технології. Тому ми зараз полетимо, а не чекатимемо смерті.

— Я вражений, — щиро зрадів Норд. Тепер зрозуміло, чому так впевнено Трол поспішав до «Плутона». Перемикання спалених блоків на пластико-електродні панелі займе мало часу. Головне — запустити реактор, а вивести корабель в космос можна й на дублювальному ручному керуванні.

Закінчивши чаклування всередині комутаційної секції, Вегер увімкнув акумуляторне живлення. Потім, задоволено мугикнувши, пересів у крісло та почав перевірку бортової апаратури.

Перший загальний тест пройшов успішно. Тепер поблочне тестування. Це займе близько десяти хвилин. Забагато, але така ціна програшу в швидкодії.

Трол Вегер, аби відволіктися від поганих думок про цілісність зовнішньої оболонки «Плутона» й не слухати глухий барабанний дріб ззовні, супроводжуваний відчутною вібрацією, зосередився на картографі, котрий в блаженному спокої стовбичив біля увігнутої перебірки. Середнього зросту в два метри, широкоплечий, з чисто виголеним підборіддям, Норд ховав татуйовану на потилиці емблему свого клану під коротким чорним волоссям. Зараз волосся рідкість. Випалюють навіть брови. Та картографи завжди ходять патлаті, а декотрі ортодокси відрощують бороди. Це в них на кшталт забобонів. Ще б шаманський бубон тягали з собою.

Трол усміхнувся про себе. Він дуже добре в свій час вивчав історію, і мав уявлення про багато речей, які сучасники давно забули.

— Ти заснув?! — гаркнув командор. — Лізь вниз та лягай у капсулу!

Норд отямився. Може, дійсно послухати бувалого розвідника?

— Я тобі заважаю? — картограф протер очі, зручніше обперся спиною.

— Та ні, дивися. Колись знадобиться, — м’якіше відповів Трол. Погляди чоловіків схрестилися. Зелено-сірі очі Норда впіймали погляд розвідника. На мить їхні думки, бажання, уподобання сплелися в тугий вузол, але одразу ж, наче однакові полюси магнітів, роз’єдналися й відштовхнулися. Надто різними були командор і картограф. Щось зле, підступне таїлося під шкаралупою безстрашного й досвідченого командора. Чи то здалося Зейну?