Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

3 "Плутон"

Нога перечепилася через підступний кам’яний гостряк, схований у піску, і Зейн упав обличчям вниз.

Навколо вирувала пекельна буря. Темні тверді частки не йшли ні в яке порівняння з дощем або снігом. Це була вбивча злива невідомо чого, спрямована на знищення  уцілілих землян.

Наелектризоване повітря збурилося зелено-білими хвилями. Вони розкочувалися химерними віялами аж до червонястого обрію. Шикарне й грізне видовище.

Картографу ставало гірше з кожною секундою. Останню стометрівку чоловік навряд чи подолає.

— Рятуйся! — хрипить Норд. — Хоч один виживе.

Трол думав інакше: вхопив Зейна за ноги й потяг до кораблика, вочевидь продовжуючи лаятися специфічним розвідницьким сленгом. Кожний крок віднімав купу сил, проте Вегер, мабуть, пообіцяв собі витягти картографа з пекла за будь-яку ціну.

Стометрівка перетворилася на суцільне жахіття, бо верхній основний шар скафандра розлазився клаптями, а шолом вкрила густа сітка тріщин. От-от станеться розгерметизація, і тоді навіть три зайві метри дистанції винесуть вирок.

Норд збайдужів до болі. Змучене тіло заціпеніло, і тільки серце працювало з натугою, розганяючи загуслу кров судинами.

Трол, низько нахилившись вперед, вперто пробивався до «Плутона», ризикуючи померти разом з картографом. Білі обладунки розвідника звисали обсмаленим дрантям, кисневий прилад розбитий, і з нього вилітала світла цівка газу.

— Кинь мене, здохнемо обидва. Кому з цього користь, — картограф пручався й кволо дриґав ногами, стараючись вивільнитися. Кисень закінчувався. Це й без індикатора зрозуміло.

Розвідник не звик програвати й таки доволік Норда до підіймача. Далі було просто: механіка підняла транспортну кліть до шлюзового відсіку.

Зейн заціпенів. Крізь брудне й потріскане скло в запалені очі вривалися сліпучі зблиски. Думки плуталися й вибухали відчаєм та благанням про припинення мук.

Трол вовтузився біля панелі продування шлюзу біостерилізаційною повітряною сумішшю, поглядаючи на тіло Норда. Після обов’язкового хвилинного чекання система відчинила двері в корабельні нутрощі. Розвідник переможно вишкірився на бурю й затягнув усередину картографа.

Тут, під захистом товстої металокерамічної броні, міцні лещата смерті одразу втратили жорстоку міць. Страшна втома разом зі страхом відступили в тінь свідомості. Трол зайшовся істеричним сміхом, скидаючи шолом. Командор переміг незнану досі стихію. Нехай на «Магеллані» досліджують хмару, вибудовують заморочливі гіпотези, запускають зонди. То вже справа науковців, а Трол Вегер — герой, і це звання закріпиться за ним назавжди.

Командор вчасно згадав про Норда, здер з нього шолом і прислухався. Отакої. Рятував марно? Трол гупнув кулаком у груди Норда:

— Ти мені живим потрібний, а не мертвим. Свідком будеш і…

Норд конвульсивно смикнувся, вигнув спину, хапнув ротом повітря й з натугою проштовхнув у легені.

— Ти, друже, мене слухайся. Житимеш довго й щасливо, а не будеш… — Трол багатозначно клацнув пальцями.

Норд Зейн повільно розплющив очі. З блідого обличчя сповзала передсмертна маска, тонкі губи ворухнулися.

— Нічого, друже, — скривився Трол, — Ти мене біля складу врятував, я тебе з-під обстрілу. Ми — квити. Забудемо про взаємну вдячність.

Норд закашлявся, і командор перевернув картографа набік, аби мокротиння не потрапило в бронхи.

— Потерпи, зараз вколю знеболювальне, — розвідник добрався до спеціальної медичної ніші, де був повний набір препаратів, знайшов потрібну ампулу. — Скафандр сам знімеш? Ні? Згоден, дурне питання, — Трол відклав анестезію, міркуючи, яким чином ліпше здерти цупку оболонку. Вона сильно пошкоджена, але міцна. Тільки різати, або колоти прямо в шию.

— Вибачай, друже, спершу вколю… — зітхнув Трол, беручи пальцями ампулу. Легке натискання на торець привело маленький циліндр в бойову готовність. Розвідник притис ампулу до шиї. Тихо клацнуло, й рідина під тиском впорснулася в м’язову тканину.

— Дякую, — слабко ворухнув посинілими губами картограф.

— Дрібниці. Ти для мене зробив би те саме, — розвідник, проминувши розташовані по колу шістнадцять анти перевантажувальних капсул, дістав з іншої ніші гарні гідравлічні ножиці й звільнився від фактично знищеного скафандра. — Скоро з тебе зніму, а то невідомо, чим по нас жбурляла та дика хмара. Хіміки зроблять аналіз. Цікаво, чим порадують? Коли врахувати склад атмосфери, то нічим хорошим.

— Я наче вдруге народився, — прохрипів Норд, спльовуючи слиз. — Трохи попустило. В кораблі ми довго зможемо відсиджуватися. Це ж фортеця. Перечекаємо бурю. Кисню надовго вистачить.

— Кисень?! — темно-червоне, ніби обпечене лице Трола Вегера витяглося, а жовті злі очі хитро зблиснули. — Ми весь резерв першого дня забрали на базу, поки ставили кисневу станцію. Немає кисню!

— На планеті дочекаємося допомоги «Магеллана»?

— Дурне питання, — Вегер вправно зрізав клапті скафандра Норда. — Ти бачив, що ззовні робиться? Звідки та дурнувата хмара взялася? Замість дощу бомбами кидається. Ймовірно, нас хотіла вбити. Тікати звідси треба.

— Це я пам’ятаю, а після — суцільний морок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍