Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Знову накотило кляте хвилювання, збило з ритму, змусило серце закалатати навіженим барабанним гупанням, пришвидшуючи в організмі обмінні процеси й забираючи дорогоцінний кисень.

Центральна частина хмари перемістилася в зеніт, а мацаки товстелезними сіро-брунатними смерчами вигнулися вниз і вп’ялися в гори.

Найближча «кишка», діаметром в добру сотню метрів, впала по той бік долини й присмокталася до чорної гостроверхої скелі.

Норд Зейн крутив головою, аби вхопити очима навколишнє погодне збурення. Потім, якщо пощастить вижити, паракінетики витягнуть з мозку графічну інформацію. Можливо, це допоможе прояснити виникнення феномена.

— Сніг? Чорний? — здивований і водночас наляканий картограф побачив темні часточки, котрі почали сіятися з нижнього шару хмари. — Троле! Бачиш?! — крик Норда загубився в ізоляції шолома. Командор поспішав до судна й випередив напарника на добрих тридцять кроків.

— Клята електроніка! — волав картограф. Нутром відчув загрозу. Скоріше під захист броні човника. Обпалений корпус «Плутона» височів сімдесятиметровим конусом, розкинувши на піску три механічні лапи. Скоро буде жаданий перепочинок виснаженому тілу.

Зненацька справа, зліва, попереду заблимали сліпучі спалахи, а в повітрі стали проскакувати слабкі фіолетові розряди.

Норд стогнав і ридав, наздоганяючи командора. Той наче забув про напарника, а коли поруч блимнуло особливо яскраво, відскочив убік і впав на пісок.

— Допоможи! — хрипів Зейн. По шолому вдарило щось важке на кшталт металевої кульки. Одночасно блиснуло, й на прозорому пластику прямо навпроти правого ока утворилася тріщина.

В Трола попало одразу кілька мікробомб. Розвідник миттю підхопився на ноги, й помітив картографа. Мабуть, тоді Вегер багато чого зайвого сказав згарячу, але, на щастя, жодне з тих слів не потрапило в історію експедиції. Розвідник попрямував до Норда, одночасно відбиваючись від небезпечних часток. Мікровибухи вірно й швидко руйнували скафандри.