Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Зайнятий роботою, картограф забув про підступного ворога — час. Невблаганний, він прудко стікав краплинами-хвилинами, наближаючи трагічну розв’язку.

Андроїд здригнувся раз, другий. Піднята титанова рука зісковзнула з кам’яного виступу й стукнула Норда в плече. Удар слабкий, однак він остаточно вивів чоловіка з рівноваги. Бурмочучи прокляття, Зейн, забувши про ребра, кисень, катастрофу, сконцентрувався на важкому боті й з усієї сили пхнув. Андроїд переломився в колінних суглобах, посунувся вниз і застиг, впершись в ґрунт ребристими сідницями. Очі-камери зблиснули чорним.

Звільнений Трол тільки цього й чекав. Миттю підхопився, гаряче обійняв Норда, а потім, зробивши тривожний жест у бік спрутоподібної хмари, потяг картографа короткою дорогою до спуску в долину, до свого «Плутона». Командор переймався через черепашачу швидкість рятівника й розривався між бажанням бігти до судна та необхідністю допомагати Норду.

Тупий  біль в області сонячного сплетіння заважав дихати. Він мовби шматував легені лезом. Картограф часто зупинявся, тяжко відсапувався, боячись захлинутися мокротинням. В одну з таких вимушених зупинок Норд зачепився поглядом за скелі близнюки, схожі на дбайливо обтесані овальні стовпи висотою до тридцяти метрів. Колір тих нібито штучних споруд був спочатку світло-пісочним, згодом потьмянішав, а ще через деякий час набув глибокої антрацитової чорноти.

Зейн смикнув Трола за руку, жестом показав на дивне явище, проте воно прослизнуло повз увагу розвідника. Заклопотаний власними міркуваннями, Вегер підганяв напарника, тикав руками то на хмару, то на гори.

— Та не можу я швидше, — хрипів картограф, зиркаючи на індикатор кисню. Зелена смужка зменшилася на третину. Півтори години на три кілометри. Розклад критичний для знесиленого чоловіка.

Злість потроху поступилася розсудливості й зваженості. Нервувати саме зараз — підписати собі смертний вирок. Трол в умовах підвищеної гравітації Фори не подужає підняти Норда собі на плечі й бігти спринтером до «Плутона». В боротьбі з мертвим ботом Зейну вдалося на короткий час стати Гераклом. Потрібно мобілізувати приховані резерви, уповільнити дихання, прибрати з мозку розпачливі думки, зайві емоції, вхопити ритм, котрий найліпше підходить для пересування.

Вегер хибно витлумачив вимушену затримку. Обличчя розвідника спотворила бридка гримаса, губи повторювали набір однотипових слів на кшталт «бігом», «рухайся», «загроза».

Норд витратив зайву хвилину, аби на мигах пояснити в чому справа. Здається, до Трола дійшло, й він заспокоївся.

Тим часом у  центрі спрутоподібної хмари окреслилося фіолетове ядро, котре ледь помітно пульсувало й нагадало картографу, що то може бути реакцією планети на потужний термоядерний вибух. А от у що саме виллється та реакція, невідомо. Лише підсвідоме судомно-морозне передчуття провіщало відплату за порушений спокій старої планети.

Трол теж не в захваті від набухлої хмари. Її мацаки спочатку тоненькими змійками оплели небо, згодом стали товщими, а тепер наче гігантські анаконди звивалися над головами землян.

Аутотренінг трохи нормалізував самопочуття картографа. Контролюючи кожен крок, Норд пішов хутчіше, чим порадував розгніваного командора. Пересидіти бурю в космічному човнику з киснем і їжею набагато комфортніше, аніж скніти в печері та рахувати хвилини до смерті.

Червоний карлик Росс 128 згасав за обрієм, немов злякавшись попелястої хмари й забирав з собою світло. Похмурі сутінки полохливо виповзали з-за скель подовженими тінями, пригасивши блиск поколотого каміння.

Серпантиновий спуск у долину обірвався біля пласкої скелі. Далі складніше: шлях нагадував смугу перешкод з рівчаками, гострими виступами, піщаними косами. Десь удалині вгадувався матовий конус «Плутона».

Хмара близько.

Найкоротша дорога до судна, як добре пам’ятали обоє астронавтів, була надто складною, тому Вегер від пласкої скелі взяв лівіше, тримаючись схилу. На ньому, правда, траплялися підступні піщані пастки-ями, але всі вони позначені мітками.

Зейн брів позаду командора, пригадуючи перші години на Форі.

Планета зустріла чужинців доброзичливим сорокаградусним морозом.

З «Плутона» виходили по черзі. Спочатку Трол Вегер опустив підіймачем з автономним живленням двох важких геологічних андроїдів. Командор використав ботів у якості перших потенційних жертв. Широко розставленими ногами ті велетні гупали долиною, намотуючи кілометраж навколо судна. Так перевіряли спроможність техніки працювати в умовах екзопланети.

Вегер, зручно вмостившись біля однієї з трьох опорних лап човника, спостерігав за штучними підопічними й задоволено мружився на схід червоного світила. Коли було дозволено вийти Норду Зейну, Росс 128 величезним, на третину неба диском ліниво дряпався небосхилом угору. Перша вилазка в чужий світ запам’яталася на все життя. Тільки саме життя може от-от  безглуздо обірватися.

— А якщо то спалах Росс 128 викликав збурення в атмосфері? — уголос міркував картограф.

Раптова думка викликала ланцюг вторинних здогадів і запізнілих висновків. Першопрохідцям найтяжче, бо вони на вістрі дослідницької голки, яка проколює саму невідомість. Ніякі попередні теоретично-аналітичні розрахунки не замінять простої, проте смертельно небезпечної практики.

Норд отямився, впустивши тонку нитку надії через попередній аналіз: ретельні довготривалі спостереження з орбіти жодного разу не зафіксували появу хмари після збурень на червоному карлику. Отже, вибух і спрутоподібна аномалія пов’язані між собою.