Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

2 Хмара

Підніжжя старих скель рясніли розсипами блискучих камінчиків, але картограф байдуже проходив повз геологічні цінності, бо для нього зараз кисень справжня цінність.

Ноги постійно вгрузали в пісок, виснажуючи організм. Сил надто мало, а склад ніби віддалявся. Здається, до нього двадцять кілометрів, а не триста метрів.

На ґрунті жодного сліду. Це вселяло тривогу. Живий Трол Вегер обов’язково прийшов би на базу. Розминутися в затиснутій скелями улоговині немає де. Отже, Вегер у печері. Хіба що… попрямував до свого «Плутона». Тоді Зейну точно кінець, адже Трол полетить на «Магеллан» один, вважаючи всіх підлеглих загиблими. Тільки Трол перш за все командир і повинен упевнитися в смерті людей. Та і як стартувати, коли електроніка здохла. Надпотужний електромагнітний імпульс навряд чи дав шанс уціліти хоч і захищеним, але ніжним процесорам керування.

Висока температура в радіусі сорока кілометрів випарувала сніг і воду з озер. Навкруги страшна пустеля без найменших ознак життя. Лише на обрії помітний рух сірої спрутоподібної хмари. Вона поволі розросталася, розпускаючи по небу змійчасті мацаки. Що то було здогадатися важко, але Норд нутром відчував лихо.

— Скоріше, скоріше! — підганяв себе картограф. Гострий біль трохи вщух, але від того швидкість пересування не збільшилася. Спираючись на стійку-милицю, чоловік равликом долав пологий підйом, раз у раз вдивляючись в темний, схожий на роззявлену пащу циклопа, отвір попереду. То була жадана печера, перша з багатьох, що пронизували заплутаним лабіринтом старі гори. Для андроїдів з радіоактивними блоками живлення місце виявилося  ідеальним.

Норд Зейн мав чудовий зір, тому міг би заприсягнутися, що простір поблизу отвору був порожній. Проте трохи згодом, коли картограф після напруженої боротьби з самим собою глянув уперед, розгледів темну постать, притиснуту до скелі. Триметровий андроїд, руки й ноги вкриті захисними титановими пластинами, голова циліндрична. За логікою боти повинні вийти з ладу, адже стіни печери позбавлені товстих, надійно заземлених шарів металу. Тоді звідки взявся андроїд-одинак? Витягти півтори тонни залізяччя назовні силою двох рук — титанічна задача навіть для важковаговика атлета. Трол Вегер був у звичайному легкому скафандрі, а не в екзоскелетному*, тому Норду довелося подумати про глюк свого мозку.

— Я б його помітив, — бурмотів Зейн у гарячці. Нервова напруга давалася взнаки, а ще ліміт часу на дихальну суміш робили картографа вкрай дратівливим. Чоловік губив межу між маренням та дійсністю.

Зблизька побоювання Норда підтвердилися: андроїд не збирався розчинятися в легкому мареві й спокійно тулився до скелі горою сталевих мускулів. Придивившись уважніше, картограф розгледів у виїмці людину в білих обладунках. Невже Трол мертвий? Ні, повернув голову й зробив слабкий жест рукою. Що ж тут трапилося? Зв’язок відсутній, а командор затиснутий великою масою бота. Картограф підібрався ближче й спробував милицею-важелем підсобити Вегеру. Норд упрів, але бот навіть не ворухнувся:

— Клята залізяка! Давай, сунься кудись! Всього тонна з лишком, а ніби десять!

Трол активно допомагав зрушити наче вплавлену в камінь броньовану масу, але виходило погано. Тоді розвідник почав показувати рукою на печеру. Мабуть, в ній лежав більш дієвий інструмент.

Картограф знав про існування гідропідсилювача. Він є в ремкомплекті до кожного андроїда. Техніка, якою б досконалою й надійною не була, все одно з часом ламається, бо умови її використання екстремальні, тому на складі тримали цілі вузли, аби оперативно міняти зношені. Норду треба серед сотень деталей різних конфігурацій знайти той підсилювач, витягти назовні та звільнити командора. Наче просто, якби Зейн мав уявлення про вигляд того агрегата. Картограф прекрасно розбирався в геології, маркуванні, сейсмографії, зондуванні, складанні детальних карт поверхні та надр, але ігнорував речі, що не належали до сфери його практичної діяльності. Доведеться заповнювати прогалину практикою.

Картограф поповз у печеру й зіткнувся з новою проблемою: темрявою! Генератор, звісно, мертвий. Жодного світіння індикаторів. Пара світильників, котрі накопичували енергію червоного карлика, ледь жевріли.

— Всюди електроніка, котра дуже боїться електромагнітного імпульсу! Важко придумати щось краще! — злющого чоловіка підганяло невпинне зменшення рівня кисню. Забув чоловік про надзвичайно рідкісні випадки вибухів термоядерних реакторів та неможливість створити ідеальний захист чипів проти потужного електромагнітного імпульсу.

Норд хапав першу ліпшу річ і тягнув на світло. Скоро за межами печери опинилося безліч предметів різного призначення й конфігурації, але по сумному похитуванню голови розвідника картограф розумів, що геть заплутався й скоро поповнить колекцію мерців. Трол проживе на декілька годин довше. Щасливчик!

В дальньому кутку в широкій ніші вишикувалися рядком пласкі скриньки. Взявши одну, картограф потяг її до виходу, оминаючи згорблених андроїдів.

Цього разу розвідник схвально підняв палець вгору. Пояснити, як користуватися тою штукою словами Трол, звісно, не міг, але намагався показати жестами. Вочевидь, гідропідсилювач мав лише механіку, бо при натисканні на жовту кнопку спрацював механізм, і через мить агрегат розвернувся трансформером у трьох площинах, нагадуючи циліндр з ніжками, підставкою та дебелим важелем. Лишалося тільки всунути той циліндр в проміжок між камінням і броньованими грудьми бота. Для цього Норду довелося гарно попрацювати, натягавши уламків, аби вимостити сходинки й піднятися на потрібну висоту.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍