Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

аспекті інвазію кіммерійців у межі Лісостепу слід розглядати як один з етапів довготривалої експансії іраномовних номадів у землі осілого землеробського населення[68], експансії, що досягла свого апогею у подальший — скіфський час, коли Лісостеп став одним з районів розселення окремих контингентів кочових скіфів[69].

Причини, що спонукали номадів просуватися на територію Лісостепу, безперечно, були різними. Неабияке значення мали природно-кліматичні умови цього регіону, а головне — його високий економічний розвиток та ін.[70]

Основні напрями культурних зв'язків та традиції

Племена українського Лісостепу кіммерійського періоду підтримували між собою зв'язки, різноманітні за характером та інтенсивністю.

Носії бондарихінської культури мали найтісніші контакти з чорнолісцями Лівобережжя та Правобережжя, степовими племенами Півдня — кіммерійцями, а також з населенням Північного Кавказу та Закавказзя, про що свідчать знайдені в місцях розташування бондарихінських племен кельти чорноліського вигляду, сокири кобанського та колхидського типів. Інтенсивними зв'язками з чорнолісцями пояснюється запозичення у них багатьох форм посуду[71].

Тісні контакти мали місце між племенами Правобережжя. Це особливо стосується племен висоцької культури та культури Гава-Голігради. В керамічному комплексі останніх серед металічних виробів відома низка форм, запозичених у племен висоцької культури[72].

Водночас висоцькі племена зазнали потужного культурного впливу носіїв культур «полів поховальних урн» Центральної Європи. Зрештою, це призвело до того, що у племен висоцької культури поряд з інгумацією певною мірою поширився обряд кремації небіжчиків, характерний для Центральної Європи гальштатського періоду, відомі там форми урн та ін. Більшість знахідок металічних знарядь праці, побутових виробів, прикрас носіїв висоцької культури також мають центральноєвропейське походження[73].

Культурні впливи, запозичення тих чи інших традицій здійснювалися по-різному. Чи не найважливіша роль у цьому, безперечно, належала міжплеменним економічним зв'язкам, що створювали сприятливі передумови для тісних контактів різних племен Лісостепу між собою і з оточуючим світом. Цьому сприяли, зокрема, солеварні центри у Прикарпатті, осередки бронзо ливарного виробництва у Середньому Подніпров'ї та Закарпатті, продукція яких була важливим чинником міжплеменного обміну[74].

Важливе значення у культурному взаємовпливі мали також військові сутички, переміщення етнічних груп у межах Лісостепу.

Мистецтво

Мистецтво лісостепових племен кіммерійського періоду з його загальними рисами й локальними особливостями презентовано в основному різноманітним орнаментом, що найчастіше прикрашав посуд, ювелірні вироби, кінську упряж, та дрібного пластикою.

Найпопулярнішим був геометричний орнамент у вигляді прямих та косих ліній, зигзагів, кутів, хрестів, трикутників, ромбів; прямокутників, кілець та їх комбінацій. Найпоширенішим був геометричний орнамент, що складався з комбінацій трикутників та ромбів, у тому числі заштрихованих косими лініями чи заповнених кільцями (лощений посуд чорноліської культури Подніпров'я та Подністров'я, висоцької, культури Гава-Голігради). Часто він поєднувався зі штампованим орнаментом із спіралей та кілець. На кераміці носіїв бондарихінської культури геометричний орнамент вживається рідше. Візерунки з концентричних кілець та спіралей відомі й на різноманітних металічних та кістяних виробах, наприклад, на бронзових виливаних браслетах чорноліської культури, прикрасах висоцької культури.

Широко представлений геометричний орнамент у мистецтві степових кочовиків — кіммерійців, що проникли у Лісостеп. Питання про походження геометричного орнаменту, вживаного в мистецтві лісостепового населення доскіфської доби, складне. Деякі елементи, без сумніву, традиційно запозичені від племен попереднього періоду. Водночас складається цілком певне враження, що широке використання геометричних візерунків значною мірою пояснюється впливом культур Балкано-Дунайського регіону[75].

Оригінальний рослинний орнамент у вигляді дерев з піднятими догори гілками відомий в основному на посуді носіїв висоцької культури[76]. Існує цілком певна думка, що орнамент із кола і хреста є солярною символікою. Геометричні ж візерунки — трикутники, ромби, заштриховані косими лініями чи заповнені крапками, очевидно, символізують зоране та засіяне поле, спіральний візерунок — умовне зображення води та сонця[77].

Дрібна пластика представлена в основному фігурками різноманітних свійських тварин — коня, корови, кози, вівці, свині та ін. Найвідоміші зразки зооморфної культури є у чорнолісців і племен фракійського гальштату[78]. Традиції виготовлення лісостеповим населенням глиняних фігурок різноманітних тварин, безперечно, беруть початок з більш ранньої пори, від часу існування білогрудівської культури доби бронзи, а, можливо, й раніше.

Цікаві мініатюрні посудини у вигляді птахів характерні для висоцької культури, а також-для культур «полів поховальних урн» Центральної Європи[79].

Певною мірою зооморфні образи притаманні й мистецтву степовиків-кіммерійців[80].

Антропоморфні зображення доскіфської доби є рідкісними. Поодинокі знахідки (фігурки чоловіка та жінки) виявлено на двох поселеннях культури Гава-Голігради[81].

В цілому характер орнаментів і зооморфна пластика декоративно-прикладного мистецтва доскіфського населення Лісостепу пов'язані з землеробсько-скотарськими культами, що відбивають ідею родючості.

Розділ II

Населення України за скіфо-сарматської доби

Глава 1

Політична історія племен північного Причорномор'я у скіфську епоху

Початок скіфської історії

За Геродотом, прабатьківщина скіфів знаходилась десь на схід від кіммерійської землі. Але під натиском іншого кочового народу — массагетів[82] — скіфи покинули рідні місця і рушили на захід. «При навалі скіфів кіммерійці, — пише далі Геродот, — стали радитися, оскільки військо наступало велике, і думки їхні розділилися... На думку народу, треба було залишити країну, а не наражатися на небезпеку, залишаючись віч-на-віч з численним ворогом. А на думку царів, варто було битися за країну з загарбниками. І народ не хотів покоритися, і царі не хотіли слухатись народу. Перші радили піти, віддавши без бою країну тим, хто до неї вдерся. Царі ж, згадавши про те, скільки хорошого вони тут пізнали і скільки можливих нещасть спіткає їх, вигнанців з вітчизни, вирішили померти і спочивати у своїй землі, але не тікати разом із народом. Коли ж вони прийняли це рішення, то поділилися на рівні половини і почали битися один з одним. Й усіх їх, що загинули від руки один одного, народ кіммерійців поховав біля ріки Тірасу, й могилу їхню і зараз видно» [Herod., IV, 11].

Події, описані Геродотом значно пізніше — у V ст. до н. е., приблизно можна датувати початком VII ст. до н. е. До цього ж часу — першої половини — середини VII ст. до н. е. — належать найдавніші у Східній Європі знахідки скіфської матеріальної культури. Це, передусім, найархаїчніші скіфські наконечники стріл з дволопатевою голівкою ромбічної форми, які раптово з'являються на величезному просторі європейського півдня від Дагестану до Придунав'я. Факт зіткнення місцевого доскіфського населення цієї території з прийшлими номадами археологічно віддзеркалюють й не дуже численні, але важливі для розуміння цього часу поховальні пам'ятки, інвентар яких складався з речей, характерних як для новочеркаської, так і для