Тая Смоленська, Аріна Вільде - Татусь під ялинку, Тая Смоленська, Аріна Вільде

Глава 8

Ми сидимо один навпроти одного в незручному мовчанні, і мені шматок у горло не лізе. До Нового року якісь лічені хвилини, а я повірити не можу, що зустрічаю його з незнайомцем. Він у білій випрасуваній сорочці та чорних штанах. Я в короткій обтислій сукні та з ідеально рівним волоссям, про яке я так мріяла колись

- А де донька? - нарешті відмирає Матвій.

- Спить.

- Ясно.

І знову пауза.

- А батько її де справжній?

- Тобі яка різниця?

- Мені просто цікаво, що ти скажеш доньці, коли він з'явиться. Чи думаєш, що вона не встигла запам'ятати, який я маю вигляд?

- Не з'явиться він, - хмурюся я і глибоко врізаюся ножем у остиглий стейк.

- Не розкажеш? Мені здається, я заслужив, - самовдоволено вимовляє він, розслаблено відкинувшись на спинку стільця.

- Нічого розповідати, - огризаюся я і навіть не брешу, бо розповідати й справді нічого.

Це сталося шість років тому. Мені було двадцять два, я щойно закінчила навчання, мріяла про стажування в якомусь відомому виданні і вже точно не замислювалася ні про який шлюб. Але одного чудового дня мене викликав до себе батько і повідомив дивовижну новину:

- За два місяці у тебе призначено весілля. Я підібрав тобі чудового чоловіка. Ми з його батьком збираємося об'єднати наш бізнес, а з'єднання родин буде прекрасною страховкою для цього.

- Це жарт якийсь? - розсміялася я, відчуваючи комічність того, що відбувається, але за серйозним виразом обличчя батька я зрозуміла, що це далеко не жарт. - Ми давно пережили середньовіччя, коли долю дітей вирішували батьки, тату. Не знаю, що ти собі там вигадав, але я не збираюся пов'язувати своє життя з некоханою людиною, та ще й нав'язаною тобою.

- Ти будеш робити те, що скажу тобі я! - вдарив кулаком по столу. - Інакше всі твої рахунки буде заблоковано і єдине, на що ти зможеш розраховувати, - робота в паршивій газетці.

- Та краще я все життя писатиму статті для кулінарної колонки, ніж підтримаю твій божевільний план! - вигукнула зло і різко піднялася з місця. - Подзвони мені, коли передумаєш.

- Яно! Повернися! Зараз же! Ми не договорили!

Але мене вже було не зупинити. Я була в люті, яка вимагала виходу. Батько шалено розчарував мене, а ще я знала - якщо він захотів, щоб я вийшла заміж за сина його партнера, значить він цього доб'ється. Візьме мої документи і без мого відома зареєструє шлюб, наприклад. І замість того щоб сісти в спокійній обстановці і придумати екстрений план порятунку своєї дупи, я пішла найпростішим шляхом - завалилася в нічний клуб і відірвалася. Та так, що половина тієї ночі геть вилетіла з голови.

Пам'ятаю тільки зелені очі й сильні руки. А, ні, до того були якісь ідіоти, які причепилися до мене, а потім уже зелені очі й сильні руки.

Здається, він посадив мене у своє авто, бо запах салону досі лоскоче мої ніздрі. Пам'ятаю як витріщалася на його шию в ліфті, намагаючись залишити поцілунок. Але не пам'ятаю як він опинився в моїй квартирі. Я його запросила чи він сам увійшов? Здається, я розплакалася, тягнулася до його губ і просила не залишати мене цієї ночі. А потім різко настав ранок. І страшне похмілля. Я зареклася більше пити, настільки погано мені було. Я вирішила, що чоловік мені просто наснився, ну, або, привіз і пішов, тому що в моїй квартирі ніщо не говорило про те, що між нами була близькість.

Так я рахувала доти, доки через три тижні в мене не сталася затримка, а на тесті на вагітність не з'явилися дві смужки. Перша реакція - шок. У мене три місяці нікого не було. Це безумовно мала бути помилка. Я одразу ж помчала до лікаря, який підтвердив моє становище. І тільки лежачи на УЗД, у голові раптом почали миготіти спогади тієї ночі. А ще безпорадність, яку я відчувала, бо навіть не уявляла що робити далі. Єдине що втішало - весіллю не бути. Хто захоче одружитися на жінці, вагітній від іншого чоловіка? Про що й повідомила батькові.

- На аборт! Завтра ж запишу тебе в клініку друга, ніхто ні про що не дізнається, - крізь зуби прошипів він і я зблідла. Уперше в житті відчула як це - бути відповідальною за життя іншої людини. Беззахисної, крихітної, ще не народженої.

- Нізащо, - накрила долонями зовсім плоский живіт, з жахом дивлячись на батька. - Це ж твій онук, тату, ну ти що?

Я не могла повірити, що таке взагалі могло спасти йому на думку. Мій батько хоч і був упертим і суворим, але це...

- Ти взагалі розумієш, який вигляд це матиме в очах громадськості? Що мені сказати Степановим? У тебе, донько, три варіанти: привести до мене на розмову батька дитини, і якщо він виявиться гідним тебе, що ж, так і бути, живіть разом; перестати нарешті бігати від сина Степанова, підлаштувати все так, нібито ти завагітніла від нього, або позбутися дитини.

Я стояла немов громом повалена. Тому що жоден із цих варіантів мені не підходив. І мені б дуже хотілося знайти батька дитини, але все що я пам'ятала про нього - колір очей.

- Ні, тату, батька дитини не буде. І весілля теж. Я сама виховаю її.

- Тоді, - батько важко зітхнув, свердлячи мене незадоволеним поглядом, - забудь про мою допомогу.

- Чудово, - насилу вимовила я, бо задушливі сльози підступили до горла, викликаючи спазм. - Усього доброго, батьку. Сподіваюся, коли ти побачиш онуку чи онука, то дуже пошкодуєш про своє рішення, але вже буде пізно. Тому що я не зможу тебе пробачити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍