Сая Морі - Невдале викрадення, Сая Морі

Цікаво, що ж такого трапилося з їхньою сестрою?

Ярина сповільнила крок й тихо завмерла біля дзеркала в коридорі. Але скільки б не намагалась вслухатись в голоси, вона так і не змогла розібрати ані слова. Ярина задумливо почухала потилицю й повернулась до початкового шляху, що вів до чаю. Вона не могла зрозуміти, чому в межах цієї квартири не чутно навіть, що відбувається в іншій кімнаті, а в її квартирі можна телевізор без звуку дивитись, бо у сусідів однаково звук гучніший.

За столом на сірому м’якому куточку пила чай Марія, що вже перевдяглась у джинси та синю майку.

— Привіт, — Ярина невпевнено завмерла на порозі.

Марія здригнулась, коли почула чужий голос, але майже одразу привітно посміхнулась:

— Привіт! Будеш чай?

— Якщо можна, — Ярина розгубилась. За роки життя по сусідству з Сергієм та Андрієм вона відвикла від приязних та гостинних сусідів.

— Сідай, я зараз зроблю. Ти який будеш, чорний чи зелений? Гарячий бутерброд хочеш? Чи може вівсяночки? — Марія зазирнула до холодильника, щоб подивитися, що ще можна запропонувати поїсти. 

Ярина не знала як реагувати на таку уважність та турботу:

— Я… — вона зробила глибокий вдих і видих. — Чорний чай, якщо можна.

— І бутербродик? З сиром? — Марія дістала великий трикутник гауди й підбадьорливо усміхнулась.

Ярина не змогла встояти перед щирою гостинністю, тому лише ніяково посміхнулась та кивнула у відповідь.