Майя Молчанова - Фортуна, Майя Молчанова

– Може одразу план «Б»? – Соня з сумнівом поглянула на все ще закриті двері кабінету.

– За обстановкою!

***

Наступний день. Школа №7.

У коридорі на другому поверсі було порожньо. Яскраві стіни, зачинені двері та дві фігурки, що завмерли перед однією з них. Різкий передзвін, що оголошує закінчення уроку, змусив їх здригнутися, але з місця Соня і Ангеліна не зрушили, так і продовжуючи гіпнотизувати табличку з номером кабінету.

– Ну ж бо, заходимо! – Ангел підштовхнула Соню до дверей.

– Може, зачекаємо? Дзвінок тільки-но пролунав. Та й що ми їй скажемо? Не уявляю, як її вмовляти.

– Навіщо вмовляти? Вона нас питала, коли до списку літературних геніїв додавала?

– Ні, – пробурмотіла Соня. – Хоча якщо рахувати пропущені виклики...

– То все одно ні. А ось почуття провини є. У неї принаймні має бути.

У цей момент двері відчинилися, випускаючи, шебутних дев'ятикласників і Ангел все-таки проштовхнула подругу всередину, прикриваючи за собою двері.

– Дівчата, добре, що ви зайшли, – Мар'яна відклала ганчірку, якою витирала з дошки і зробила крок їм назустріч. – Я хотіла вам завтра розповісти, але вже...

– Крокодил  нам усе вже розповіла, – кинула Ангел, падаючи за першу парту.

– Карко Ельвіра Валеріївна, – пояснила Соня трохи ніяковіючи.

– Я зрозуміла – хотіла сказати Мар'яна, але обірвала фразу на півслові. Не треба ученицям знати, що їй чудово відоме це прізвисько завуча. – Добре, тоді можемо домовитись про час, коли вам буде зручно приходити. За правилами потрібно написати коротку розповідь чи вірш на тему осені.

– Мар'яно Вікторівно. Тільки не ображайтесь, але скажіть чесно, ви самі б написали?

– Що?

– Розповідь. Або хоча б листа. Ви хотіли б написати справжній паперовий лист?

Мар'яна з нерозумінням подивилася на палаючу ентузіазмом Ангеліну.

– Це трохи різні речі.

– І все-таки, уявіть. Адже це так романтично, ну просто класика. Довгі листи, паперові конверти з печаткою.

– Так, дівчатка. Це все, звичайно, дуже цікаво, але давайте прямо. Що ви хочете почути від мене? Кандидатури ваші викреслити не можу. Навіть не просіть.

– І не треба. Просто давайте грати чесно. Якщо ми пишемо, то й ви пишете.

– Ангеліна, це шкільний конкурс. Є вікове обмеження, – Мар'яна посміхнулася.

– А хто каже про конкурс? – Ангел витягла з кишені паперову картку зі штрихкодом та емблемою кафе "Фортуна". – Напишіть листа. Все як у книгах, про які ви нам розповідаєте. Ви нас записали, а ми вас. Нам здається, це справедливо.