Майя Молчанова - Фортуна, Майя Молчанова

РОЗДІЛ 3

„Щоб любовний лист досяг своєї мети, починати його треба, не знаючи,

що напишеш, і закінчувати, не знаючи, що написав.“

 — Моріц Готліб (Мойсей) Сафір

***

Наступного дня. Кафе «Фортуна».

 

За вікном мрячить дощ, і великі краплі залишають на склі довгі криві доріжки. Сльота, вогкість... Зала заповнена людьми, і це не дивно: погода не сприяє прогулянкам. Набагато приємніше сидіти у затишному кафе, потягуючи гарячу каву.

Дерев'яні столики, стійки-перегородки з паперовими книгами і квітами, листя яких звисає вниз, тепле жовте світло – все це створювало настільки затишну і домашню атмосферу, що виходити на вулицю не хотілося.

Мало хто звернув увагу на те, що двері в черговий раз відчинилися, впускаючи в приміщення холодний вітер і похмурого відвідувача, що, здається, промокнув наскрізь. Ще менше людей впізнали в ньому власника цього кафе.

Чорна куртка, такі ж чорні окуляри, та сірий капюшон толстовки, з-під якого стирчать неслухняні кучеряві пасма... Він би, можливо, й хотів не надто привертати увагу, але це йому не вдалося. Не встигли двері зачинитись за спиною Кирила, а йому вже радісно замахали руками.

Ангел і Соня готові були вистрибнути з-за столу, радісно посміхаючись і нетерпляче переглядаючись: вони намагалися зрозуміти, чи вдалася їхня витівка. Ось тільки Кирило, не помічаючи їх, а скоріше вдаючи, що не помічає, підійшов прямо до стійки, киваючи баристі.

– Тяжкий ранок? – Кивнув той, вітаючи начальство.

– Тяжка доба, – Кирило опустив окуляри, відкриваючи вид на фіолетову пляму під лівим оком, і тут же натягуючи їх назад. – Завари мені міцніше.

Хлопець за стійкою трохи здивовано кивнув, звично потягнувшись за чашкою і проводжаючи боса задумливим поглядом. Адже цікаво, що таке могло з ним статися…

 

Ангеліні і Соні теж було цікаво, але через обставини і дитячу безпосередність (а можливо вже й підліткове нахабство) вони, на відміну від хлопця, свою цікавість втамувати не соромилися. Підхопивши сумки та куртки, вони пройшли через усю залу, повертаючи до заповітних дверей і прислухаючись до телефонної розмови.

– Привіт, Льоха, все в силі? Завтра на вас чекати?

На жаль, відповіді дівчинки розібрати не змогли, але це було і не так важливо. Тим більше що з великою ймовірністю співрозмовником Кирила був не хто інший, як брат Соні.

– Та нормально все. Працюю. Ні, дівчата твої мене ще не вбили. Почекай, гучну ввімкну, а то зараз не вони так ці папери мене доконають, буквально поховають під собою.

У кімнаті почувся якийсь шурхіт, кроки і тихий стукіт.

– Ну, то що? Вийшло щось із їхньої ідеї? – пролунав приглушений голос Льоші.

– Завтра дізнаємося, але задум оригінальний. Повинно спрацювати.

– І що вони вимагають з тебе за це? Оренду кафе на день народження? Місячну знижку на десерти?

– Послали мене... до театру, – сказав Кирило, додаючи, ніби припечатуючи – На балет!

По той бік пролунав регіт.

– Як завжди непередбачувано та оригінально. І як?

– А так: я про нього благополучно забув. Згадав уже ввечері у тренажерці: квиток із кишені випав. Ось я й пішов, як був. Адже обіцяв... Навіть встиг, майже. Виставку їхню відфотографував, фінгал під око заробив і отримав море емоцій від спілкування з якоюсь театральною маніячкою... – Кирило на хвилину затнувся.

– Звучить інтригуюче. Номер узяв?

– У кого?

– Ну, так у маніячки, – в голосі Льоші виразно чулася веселість.

– Ще слово і я подумаю, що ти потрапив під дурний вплив Ангеліни.

– Гаразд, добре не бухти, наче старий дід. Мені вже час. Завтра побачимось.

Швидко попрощавшись з кращим другом, Кирило ввімкнув комп'ютер: адже треба все ще раз перевірити, а потім перевірити знов. Завтра важливий день.

В цей час Ангеліна з Сонею відійшли від дверей, зупиняючись у непримітному куточку.

– Дурний вплив?! - обурювалася Ангеліна. – Та я біла та пухнаста! Одним словом...

Фразу дівчата завершили одночасно, але кожна по-своєму:

– Ангел.

– Песець.

– І, тим не менш, мій задум спрацював!

– Ти певна?

– Ну, він же пішов у театр. До речі, не забудь, що за легендою ми в цей час були на дні народження однокласниці і фото з виставки нам потрібні для шкільного проекту з літератури. Раптом Льоша розпитувати почне…

– Та пам'ятаю я, пам'ятаю. Тільки, хіба план був не в тому, щоб Кирило зустрівся з Мар'яною та закохався з першого погляду? І що це ще за історія з фінгалом та театральною маніячкою?

– Так… Цього у плані не було. Але з іншого боку… – Ангел задумливо накрутила на палець короткий світлий локон. – Точно! Треба подивитися на ситуацію з іншого боку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍