Олексі Чупанськой - Осіннє заціпеніння, Олексі Чупанськой

елі його успокоїли. Ну, ясно, що батьків таки довелося викликати — ті приїхали, забрали Кривого і від гріха подальше у Житомир до дядька на базар. А як уже з ментами там замазували — неясно, але проблеми у них були капітальнійші! А ти кажеш — шелупонь.

— Мусора — не люди, це правда, — вже серйозно киває дівчинка з тріснутою губою.

— Даром він про Капітона писав, — задумливо каже блідий хлопчик.

— А ти звідки знаєш, що він точно писав? — насторожується кульгавий хлопчик.

— Мені Капітон сам про нього намєкав, — знехотя відповідає блідий хлопчик, спеціально шорхаючи черевиками по мокрому листі. — Пам’ятаєте, коли ми ото з інтернатовськими зав’язались? Так от, коли вже після всього я таки доніс Капітону той кульок з пальцями, він, як завжди, подякував — ну, ви ж знаєте, як він це робить, каже, спасибі і так ласкаво, по-особливому дивиться, а в тебе таке відчуття, наче він тебе мордою по гімну ялозить, а потім, коли я вже прощався, він так хитро примружився і питає, мов, а як там Кривий? Ну, я здивувався тоді — чого це він у мене про Кривого питає — і так йому й сказав, що манав я Кривого і мені якось пофіг, що там у нього і як. А Капітон тоді так покивав, поусміхався і каже, що це добре, що пофіг, бо Житомир — не Марс, а базар — не церква, там грішки не замолиш. Я тоді так і не зрозумів, до чого це він. А потім, уже пізніше, Горинич мені про все це розказав і добавив, що у Житомирі там у Кривого офігітєльні проблеми, правда, не казав, які точно, але дав понять, що по здоров’ю щось — чи язва, чи піджелудочна, щось таке, в общєм. От я тоді і згадав ці слова Капітона...

— Та ясно, що Капітон такого не прощає, він же... — дівчинка з тріснутою губою раптово затинається на півслові, блідне і кивком голови вказує кудись убік. — От тварі, — перелякано шепоче вона, — і звідки вони тут взялися!

Блідий хлопчик разом з кульгавим мовчки дивляться, як до них через дорогу підстрибом біжить довжелезний Карп, а за ним, трохи відставши, брати Косі — Валік і Гєнич. Карп звично тримає обидві руки у кишенях вилинялої олімпійки Umbro і цілковито ігнорує рух автотранспорту, брати Косі теж намагаються від нього не відставати і тримають руки у кишенях зашмульганих джинсових курток.

— От же ж сука, даже руки із карманів не вийме, — тихо шипить блідий хлопчик, приречено спостерігаючи, як усі троє вже перебігли дорогу і тепер перелазять через низенький парапет, що тягнеться вздовж алеї.

— Краще нехай і не виймає, — бурчить кульгавий хлопчик, — кажуть, у нього оті шаріки з колючками, і він їх там по-особливому тримає в карманах, а Коли вже виймає, то зразу кидається ними — дуже неприємна штука.

— Да, бліна, повезло, — шепоче дівчинка з тріснутою губою, напружено розглядаючи Карпа, який, так і не вийнявши рук із кишень, сяк-так примудрився перевалитися через парапет і в супроводі братів Косих наближався до них.

Підійшовши майже впритул і перегородивши їм дорогу, Карп уважно витріщається своїми сірими каламутними баньками. Він майже на голову вищий за блідого хлопчика, який, взагалі-то, найвищий з дітей. Брати Косі помітно нижчі Карпа, але зате вшир удалися на славу. Вони теж мовчки свердлять дітей неприємними поглядами, та у них це виходить дещо не так зловісно, як у Карпа.

— Кармани, — хрипить Карп, спльовуючи під ноги рідкою жовтуватою слиною, ні до кого з них трьох особисто не звертаючись. Ніхто з дітей не поспішає вивертати кишені, тож один із братів Косих, схоже, що Гєнич, заходиться сам їх облапувати і нишпорити кишенями, коли намацував щось цікаве. Брудна носова хустинка з намальованими кошенятами, м’яка пачка Bond з кількома цигарками, дешева пластикова запальничка, значок товариства любителів тверезості, порожній капсуль від мисливської рушниці, моток гумки-авіаціонки, дивна залізяка із загнутим на кінці шпичаком, півжмені сємєчок.

— Всьо, — розчаровано каже Гєнич, підносячи Карпу на оцінку знайдене у дітей добро. Карп неквапом все оглядає, а тоді зводить на них видовжений пацючий писок і коротко хрипить: де? Діти мовчать, намагаючись не зустрічатися поглядом зі страшними каламутними очима. Лише блідий хлопчик коротко питає: шо?

— Сам знаєш шо, — не відриваючи очей від блідого хлопчика, Карп схиляє голову набік, щоб Валіку було зручніше йому щось шепотіти на вухо. — Ага, — киває Карп і знову питає, де воно, де та штука? Він бере блідого хлопчика за комір куртки і наближає до нього своє вуграсте обличчя. Від Карпа несе складною сумішшю запахів сємок, дешевих цигарок і ще якимось незнайомим специфічним смородом. Блідий хлопчик лише перелякано знизує плечима. Карп кілька разів струшує блідого хлопчика, від чого у того клацають зуби. Обличчя Карпа несподівано прорізає посмішка, демонструючи незвично великі, схожі на конячі, зуби, між якими подекуди видніють чорні вкраплення застряглих лушпайок від насіння. — Клацає, — радіє Карп, озираючись на братів Косих, щоб побачити, чи їх це так само веселить. Але, на відміну від Карпа, брати не посміхаються, натомість Валік кладе руку на плече Карпа і тихо бурмоче: ти ж знаєш, шо так не можна — всі свойства пропадуть, нада, шоб вони самі, добровольно. А Гєнич з другого боку впівголоса шипить: ти шо, забув, шо він казав, шо якшо забрати силою, то тоді воно вже нікому не нада буде і шо потом можеш його собі в жопу засунуть, шоб путь глистам освітлювать!

Карп знехотя відпускає зім’ятий комір курточки блідого хлопчика і хрипить:

— Так шо тепер, може, їм дєнєг дать?

— Нє, — замислено каже Гєнич, обмацуючи уважним поглядом дівчинку з тріснутою губою. — Ми щас цю шмакодявку отдєльно провірим. Чув, шо у неї погрємуха, «пластілінова принцеса», от ми зара’ і подивимся, шо там у неї за пластілін.

Карп і Валік починають гнусаво гиготати, а Гєнич підступає впритул до зблідлої дівчинки з тріснутою губою і намагається запхнути свою бруднувату руку їй за светр. Кульгавий хлопчик смикається до них, але Карп, немов тільки на це й чекав, блискавично ставить йому підніжку, і той падає на землю. — На полу воно якось надьожніше,