Олексі Чупанськой - Осіннє заціпеніння, Олексі Чупанськой

І так відбудеться Свято!

* * *

Осінь повзе довкіллям, і, кутаючись у подертий плащ, хиткою ходою недоброго штукаря вулицями скрадається Листопад. Ночами він зазирає у вікна, за якими сплять діти і бачать барвисті незвичні сни, завмирає і, хитро мружачи великі, зіткані з осінніх дощів і туманів очі, стукає у шиби гілками дерев і поривами вологого пронизливого вітру, від чого діти неспокійно вовтузяться в ліжках і бурмочуть крізь сон щось тривожне і жаске. А Листопад, вдоволено шурхочучи опалим листям на безлюдних алеях, продовжує свій шлях містами і селами, столицями і райцентрами, парками відпочинку і цвинтарями. Цієї особливої ночі він також зазирає у вікна хлопчика з блідим обличчям, дівчинки з тріснутою губою і кульгавого хлопчика. Сни цих дітей особливі — вони сповнені щемких очікувань і звабних ілюзій, химерних, мов місячні квіти, фантазій і солодких та тягучих, як згущене молоко, мрій, яким ніколи не збутися, але правдива щирість яких перетворює їх на розсипи дрібних блискучих кульок, осяяних коштовним внутрішнім світлом дитячих снів, які Листопад обережно збирає і ховає в кишені свого латаного-перелатаного, зшитого з імли й опалого листу плаща. Назбиравши вдосталь незвичних дитячих снів, Листопад віднесе їх на далекий, вже багато років закритий цвинтар, що стоїть за полем, де на пагорбі боввваніє те саме завжди безлисте дерево, на якому ворони каркають хриплими людськими голосами, провіщаючи лихе майбутнє, а про добре — мовчать, бо гарні звістки не належать до їхньої компетенції. Цієї ночі на тому далекому і забутому всіма цвинтарі Листопад засіє масний ґрунт розсипами дитячих снів, щоб мертві знайшли розраду у снах живих і не так тужили за втраченим світлом і теплом. Він засіє мертву землю розсипами живих дитячих снів, щоб навесні наступного року там зійшов новий небачений врожай, який осяє дивовижними квітами найкоротшу ніч, коли сонце стоятиме у найвищій точці року. І так відбудеться Свято!

Але це ще буде не скоро. А поки у кімнаті хлопчика з блідим обличчям приглушено бубонить увімкнений телевізор, кидаючи на дитяче обличчя мертвотні синюваті відблиски останніх новин. Припавши до вікна, Листопад зацікавлено розглядає сплячого хлопчика з блідим обличчям, а тоді просочується крізь не до кінця причинену кватирку. Та не встигнувши увійти до кімнати, він натикається на холодний погляд яскраво-блакитних очей кота, що в напруженій і якійсь неприродній позі застиг на кріслі поруч з ліжком. Кіт незмигно дивиться у безбарвні туманні очі Листопада, і тому стає ніякового і тривожно. Отож він вдає, буцімто його зовсім не цікавить сплячий хлопчик і розсипи його сновидних мрій, що мерехтять на підлозі довкола ліжка. А ніби цікавить його лише телевізор, по якому у новинах передають, що сьогодні Міністерство тепла нарешті затвердило остаточну дату початку опалювального сезону і вже починаючи із завтрашнього дня центральна ТЕЦ, а також всі інші підпорядковані їй структури розпочинають теплопостачання — спершу у школи і лікарні, потім в муніципальні заклади, а тоді вже й в усі інші будинки в усіх районах міста, включаючи віддалені масиви, що останніми роками повиростали за зовнішньою кільцевою дорогою. На мить в екрані з’являється широке обличчя Міністра тепла, щось коротко і вагомо каже, і одразу ж змінюється землистого кольору обличчям його заступника, який розповідає вже більше і розлогіше, але Листопад все одно не може до кінця збагнути, про що той говорить, бо всі його слова означають зовсім не те, що він каже, а каже він геть протилежне тому, що в нього на думці.

Листопад ще якийсь час дослухається до бурмотіння телевізора у кімнаті блідого хлопчика, а тоді, востаннє кинувши роздратований погляд на кота, який завадив йому зібрати зародки нездійсненних дитячих мрій, йде геть, розчиняється в осінній ночі, адже у нього ще багато різних важливих справ, і будуть ще інші ночі, а чудернацький кіт з осклілим поглядом блакитних очей не сидітиме тут вічно.