Олексі Чупанськой - Осіннє заціпеніння, Олексі Чупанськой

роздратовано сичить: чого так довго? Слимак ще нижче схиляє вкриту слизом голову і запопадливо жестикулює ріжками, мовляв приніс, як тільки зміг, самі ж знаєте, яка зараз ситуація з цим клятим теплом та світлом — і в країні, і в галузі, і взагалі...

— Знаємо-знаємо, — невдоволено гарчить інший, з плямистим хутром і вигадливими колами навколо очей. — А чого тільки одна?

— «І цю ледве вийшло дістати», — ворушить ріжками Чорний слимак, ще більше втискаючи голову в опале листя. «Все менше лишається у світі Його вогню, все менше тепла».

Працівник із колами навколо очей лише щось коротко гарчить і спльовує на чорну спину слимака, від чого всім його тілом прокочується судома.

— Ладно вже, — тонко дзявкотить третій, — часу майже не лишилося — пора запускать! — Він нахиляється і кігтистою короткопалою лапою обережно бере з блюдця на голові Чорного слимака вогненну кульку.

— Він же сам мав подати, — несхвально виє третій, з блискучим чорним хутром на писку.

— Та похуй вже, — махає лапою смугастий, — глянь на нього, як він тобі подасть?

— Так отож, — роздратовано шипить той, що із чорним писком, і спересердя гупає слимака ногою в чорний лискучий бік.

Забувши про Чорного слимака, що так і лежить, припавши головою до землі і шанобливо склавши ріжки із розсипами побожно витріщених очей, три волохаті постаті несуть вогненну кульку до старої трансформаторної будки. Один розкручує дріт на стулках дверей, інший бере кульку і припасовує її кудись поміж старих, поїдених іржею та багаторічним тліном клем, а третій, протяжно й урочисто завивши, смикає важіль — і за мить ніч і затканий осінньою мрякою занедбаний парк розваг і довколишній ліс сповнюються тонким пронизливим скрипінням. Повільно-повільно починає обертатися Колесо року, встановлене тут замість колеса огляду, яке зараз купою погнутого іржавого металобрухту валяється поруч.

На перехнябленій будці квиткової каси оживає динамік гучномовця. Спершу він хрипить і кашляє, заглушаючи навіть протяжне рипіння Колеса року, але поступово крізь радіоперешкоди і статичні завивання в ефір проривається тривожний голос далекого радіоведучого. Він харкотить і крякає, але вже можна розібрати окремі слова і фрази. Неймовірно спотворений мрякою і немислимими відстанями, він, цей голос, уперто пробивається сюди, в занедбаний парк розваг посеред безкрайого лісу на самій периферії звичної реальності, розповідаючи, що ...дев’яносто шостого року не... зі школи... Тимченко В. ...дев’ятсот ... року народження ... низка невипадкових закономірностей ... також у цих самих числах... Мірошниченко М. ...ченко А. С. ...Павліченко 3. ...Коломійчен... П. В. ...а також, Мартенко М. Я. ... жодних підстав віднести зникнення до ... оголошено в розшук ... проте поки що ... дало жодних вагомих результатів ... служба розшуку також повідомляє ... хоча ... причиною зникнень може бути ... але більшість ... сходяться на тому ... у будь-якому разі... найкраще в ці дні, а особливо... листопада ...як ніколи бути обережними ...а найбільше — дітей, що, як відомо ... зважаючи на властиву дітям надзвичайну... найкраще у цьому випадку ... рекомендують ... а надто пізні шкільні зміни, які категорично ... як стало відомо ... все ж були ... так, зниклий Іванющенко А. А. дві тисячі... року народження ... знайдено ... але стан не дозволяє ... повідомляють, що ремісії ... мало ... доведеться до кінця життя ... також остання хвиля... три роки тому, коли ... Карпенюк М. Я. ...п’ятнадцятого року народження, Заклевська Р. Г року народження, Кімченко 3. ... народження ...овченко П. Л. дві тисячі... року народження ... Маканов К. Ю. ... народження... школи не несуть ... а відповідні органи заявляють, що ... в разі ... потрібно негайно звертатися до ... із нульовим результатом ... Тимченко Г. Л. .. .сімнадцятого року народження, Алкін П. Л. ...першого року народження, Зам’якій А. В. ...тринадцятого року народження, Пухта М. О. дві тисячі... року народження ... ілов П. У. ... року народження...

Поступово голос ведучого розчиняється у пронизливому свисті й завиванні радіоперешкод, і лише час від часу знову виринає на поверхню нерозбірливим бурмотінням, в якому можна розібрати тільки безкінечні перераховування чиїхось прізвищ з уривчастими датами народження. І тоді поміж затканих туманом стовбурів дерев, що темною стіною зусібіч обступають парк розваг, починають з’являтися перші невиразні тіні. Перетинаючи межу лісу і ступаючи на ледь освітлену вогниками лампадок і свічечок територію парку розваг, їхні розпливчасті постаті робляться чіткішими, обриси — матеріальнішими, вже проступають блідо-сірі плями облич і полиск однаково чорних бездонних очей, в яких віддзеркалюються жовтуваті вогники. Поступово їх стає все більше і більше, мовчазними вервечками вони виринають з лісу і прямують до квиткової каси, біля якої вже діловито метушиться волохатий працівник парку зі смугастим писком і, роздратовано дзявкаючи, шикує їх у чергу до будки каси, де сидить інший, той, що з блискучим чорним хутром, і, відкривши віконечко, починає відпускати квитки. І ось уже перший щасливець у подертому й замащеному свіжою землею плащі й крислатому капелюсі з дірками простягає у віконце каси щось, що він раніше двома руками обережно притискав до провалених грудей, а касир прискіпливо оглядає тьмяний сіруватий клубочок, схожий на моток старих ворсистих ниток, і видає квиток. Гучномовець на будці знову заходиться бурмотіти чиїсь прізвища і дати народження, але тепер у спотвореному голосі радіоведучого ледь помітним дисонансом бринить якась дивна, важко тамована радість. І з кожним новим сірим клубочком, ніби в унісон, крякає динамік і харкотить новим прізвищем і новою датою.

Забутий всіма Чорний слимак віддалік підводить голову і зацікавлено витягує ріжки із розсипами жадібних блискучих очей, спрямовуючи їх у напрямку каси, черга до якої тим часом стрімко розростається, закручується чудернацьким зміїним хвостом, кінець якого губиться десь у пітьмі за павільйоном кімнати жахів. Слимака вабить ця чудернацька безголоса черга, а надто те, що кожен у ній обмінює в касі на квиток. Але він знає, що ще не час — можливо, пізніше. Чорний слимак уміє чекати, і він чекатиме стільки, скільки треба — аж доки останні в черзі не сядуть у кабінки Колеса року, яке, повільно обертаючись, піднесе їх у темне, набухле мрякою і ніччю осіннє небо, звідкіля так добре видно всі міста і села, всі вулиці і мікрорайони, всі дитсадки і школи, муніципальні контори і заводи, всі траси, дороги і безлюдні, протоптані кимось манівці посеред чорних зораних полів, і так само добре видно всі