Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Як тільки я приїхала додому, то вже точно знала, що маю робити. У голові все прокручувалося, як поганий фільм. На годиннику було 2:30 ночі. Як тепер дочекатися ранку?

Я зробила собі чай, сіла за стіл і ще раз зважила всі варіанти. Виходу не було. Жодного іншого шляху. Я важко зітхнула, підвелася, взяла телефон і кілька хвилин дивилася на екран. Серце калатало, пальці нерішуче тремтіли над клавіатурою.

Нарешті я набрала в пошуку контактів знайоме прізвище – Білов.

Відкрила месенджер, вдихнула глибше і написала:

– Добрий вечір. Вибачте, що так пізно пишу. Нам потрібно поговорити. Я згодна продати вам кав’ярню за 350 тисяч гривень.

Як тільки повідомлення було відправлено, я відчула, як всередині щось обірвалося. Мене накрило хвилею відчаю й сорому. Сльози підступили до очей, але я стрималася.

“Це заради мами”, – нагадала я собі.

Але від цього не ставало легше. Змучена, я пішла в душ. Гаряча вода текла по тілу, змиваючи втому, але не біль. Я закуталася в рушник, повернулася до кімнати й знову перевірила телефон.

Не прочитано.

Це очікування вбивало мене. Я не знала, куди себе подіти, що робити. Сіла у вітальні, увімкнула якийсь фільм. Та, здається, навіть не дивилася – думки розліталися на тисячу шматків. Втома взяла своє, і я навіть не помітила, як заснула прямо на дивані.

Мене розбудив різкий звук телефону. Я ледве розплющила очі. Дзвонила Каріна. Я глянула на годинник – було 8:00 ранку.

– Алло? – прохрипіла я, намагаючись прокинутися.

У трубці лунав розгублений голос Каріни:

– Міс Алісо, у нас катастрофа! Трубу прорвало прямо в центрі кав’ярні! З одного боку фонтан, з іншого – аквапарк. Тут усе у воді. Терміново приїжджайте!

– Що?! – Сон як рукою зняло. Я підскочила з дивана, намагаючись усвідомити почуте.

Тут прийшов сигнал повідомлення. Від Білова. Я нервово розблокувала телефон.

Білов : О 10:00 заїду до тебе. Поговоримо.

Я відчула, як серце стискається від суміші злості, страху й безпорадності.

– Ну чому це все відбувається зі мною? – вигукнула я в порожню кімнату.

Кидати кав’ярню в такому стані й бігти додому, щоб зустрітися з Біловим? Усе навалилося разом. Я відчула, як голова йде обертом, але часу розбиратися зі своїми емоціями не було.

Я швидко зібралася й, кидаючи погляди то на годинник, то на телефон, вирушила до кав’ярні, розуміючи: цей день тільки починається, і він буде важким.