Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Я приїхала до кав’ярні швидше, ніж думала, але те, що побачила, змусило мене застигнути в дверях.

Це був справжній кошмар.

Вода лилася з прорваної труби, заливаючи підлогу. Столи й стільці виглядали, як дрейфуючі острівці в цьому несподіваному “озері”. Підлога ковзала від води, серветки та меню плавали між ногами. Декілька лампочок у приміщенні згасли – очевидно, вода дісталася й до електрики. За барною стійкою Каріна намагалася врятувати кавову машину, обмотуючи її рушниками, які миттєво промокали.

– Що тут, до біса, відбувається?! – вигукнула я, переступаючи поріг і намагаючись не впасти в калюжі.

– Міс Алісо, це просто жах! – Каріна махнула в мій бік. – Ми закрили воду, але вона все одно тече! Хтось, здається, прокляв цю кав’ярню!

Я витерла обличчя рукавом, і тут раптом біля дверей почувся різкий звук автомобіля. Озирнувшись, я побачила знайомий чорний седан, який припаркувався перед входом.

– Тільки цього не вистачало, – прошепотіла я собі під ніс, але розуміла, що уникнути розмови тепер неможливо.

З машини вийшов Захар Білов – високий, впевнений у собі, з поглядом людини, яка не звикла до відмов. Він був одягнений у дорогий сірий костюм, який виглядав абсолютно не доречно в цій катастрофічній ситуації.

Я кинулася до дверей, щоб перехопити його ще до того, як він зайде всередину й побачить усе це.

– Стійте, будь ласка! – закричала я, піднімаючи руки вгору, наче це могло зупинити його.

Але Захар не звернув на мене уваги й спокійно переступив поріг. Кілька секунд він мовчки дивився на хаос, що розгорнувся в приміщенні. Його обличчя залишалося незворушним, але очі ледве помітно звузилися.

– Це що, новий маркетинговий хід? – його голос був холодним, як морозний ранок.

– Захаре, це… це лише тимчасові труднощі, – швидко виправдовувалася я, нервово жестикулюючи. – Ми все виправимо, клянусь. Просто дайте мені трохи часу.

Він перевів погляд на мене – погляд, який змушував відчувати себе меншою за мураху.

– Тимчасові труднощі? – його голос став різкішим. – Ви хоч уявляєте, у що обійдеться ремонт після такого “фонтану”? Алісо, я не розумію, чому я маю витрачати гроші на цей… цирк?

Я відчула, як червонію.

– Ви самі хотіли купити кав’ярню! – вигукнула я, не стримуючи емоцій. – Це гарне місце, з потенціалом!

– Потенціал? – він сухо посміхнувся. – Ви називаєте це потенціалом? Зараз я бачу лише зруйновану дірку, яка вимагатиме більше інвестицій, ніж коштує.

– Але тут завжди багато клієнтів, – почала я виправдовуватися. – Люди люблять це місце.

– Люди люблять і дешевий фаст-фуд, але я не поспішаю його купувати, – відрізав він.

Його слова були настільки різкими, що я мало не розплакалася на місці. Але зібралася з силами й глянула йому прямо в очі.

– Я зроблю все, щоб виправити це, – твердо сказала я. – Ми домовилися про ціну, і я готова піти на поступки.

Він кілька секунд дивився на мене мовчки, ніби оцінюючи.

– Ви знаєте, Алісо, – сказав він нарешті. – Я не розумію, чому маю вкладатися в це. Але… – Він на мить замовк, а потім додав: – Я подумаю.

– Захаре, будь ласка…

– Не треба, – перебив він мене, піднявши руку. – Я подумаю лише з глибокої поваги до вас. І тільки тому, що це ви.

Його слова прозвучали холодно, майже образливо. Він повернувся й вийшов, залишивши мене стояти посеред хаосу, з калюжею води під ногами та відчуттям, що життя тисне мене з усіх боків.Коли за ним зачинилися двері, я нарешті дозволила собі вдихнути на повні груди. Але полегшення не було. Це був лише початок.