astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Тоді, нехай звернеться по позику до Герцога Семакі… Тепер його черга «допомагати» їй, - уїдливо промовив Леонід Мінакіс і ледь помітно вишкірився.

- Навряд чи він їй грошей дасть. Вона вже не така приваблива і вправна у ліжку, а він – чоловік у розквіті сил…

- Так, сину… Свого часу, завдяки Утопії, цей клятий пройдисвіт «витягнув» з нашого родинного бюджету цілу купу грошей… навіть можна сказати, що цілий статок.

- Ну, якщо бути точним, то царевич обібрав нас, видуривши у мами якихось півквадрильйона міжгалактичних сатів. Надто вже дорого обійшлися їй його інтимні послуги. Хіба не занадто для звичайної повії? І досі не можу збагнути навіщо йому тоді знадобилися такі гроші?

- Я також не знаю, - відверто відповів на запитання сина Леонід Мінакіс, пильно дивлячись йому у вічі, - але підозрюю, що на щось дуже важливе, а головне – особисте. Хай там як, а свої таємниці Айгарії дуже добре вміють охороняти. Зрештою, причина для такого ницого вчинку та привселюдного приниження спадкоємця двох царств повинна була бути дуже поважною…

- Можливо, але зараз мене цікавлять зовсім інші речі, - вирішив змінити тему розмови Ясон, тому що не бажав іще більше псувати собі настрій, згадуючи неприємні події з минулого своєї родини.

- Так, ти маєш рацію, - зрозумів натяк сина батько. – Тому, я наполягаю, щоб ти зробив те, про що я тебе просив.

- Гаразд, я зникну з Землі та покину сектор на певний час, - неохоче погодився Ясон, - але з свого боку, наполягаю на тому, щоб ти підтримував зі мною зв’язок.

- Навіть якщо це ризиковано? Та й кому з твоїх людей я можу довіряти?

- Паулю.

- Ти так впевнений у ньому? А якщо він – зрадник?

- Ну, зрадник він чи ні, а за ним завжди можна буде простежити… - почав дратуватися Ясон через надмірну прискіпливість батька. – Є іще моя секретарка – Вайонетта. Хоч вона і справжнє стерво, але я їй також довіряю.

- Гаразд, її я теж перевірю.

- Батьку, ти справді не жалкуєш про своє рішення? – дивлячись на немічного батька раптом запитав Ясон. Він не припиняв почуватися винним перед ним і вважав себе не гідним його довіри.

- Ні, - відповів той і кутики його рота потягнулися догори. – Я навіть радий, що нарешті зможу покинути цю кляту «божевільню» і певний час не бачитиму твою матір та сестер. Нарешті вони не будуть «виносити» мені мозок через усіляку дурню. Звісно, працювати мені буде дуже важко, але не чути постійних скарг від Утопії у перемішку з пустою балаканиною… Повір, Ясоне, воно того варте.

- Але я не можу не хвилюватися про стан твого здоров’я… Якщо з тобою щось станеться, то я втрачу єдину у всьому Всесвіті людину, яка по-справжньому любить мене. Вибач тату мене за слабкість, але окрім тебе у мене нікого немає.

- Тому я хочу, щоб ти одружився і зачав спадкоємця. Якщо мене не стане, то ти дійсно залишишся самотнім не лише по життю, а й у бізнесі. На допомогу та підтримку від пустоголових жінок з нашої родини сподіватися марно. Тож, не гай часу і знайди собі гідну дружину, нехай вона і не буде красунею чи аристократкою. Головне, щоб ця жінка кохала тебе і була вірною, тоді я прийму її будь-якою.

- Щоб кохала і була вірною? – з деякою іронією запитав Ясон. – Здається, ти говориш про двох різних жінок.

- Можливо, але хоча б ти заслуговуєш на щастя. На жаль, свого я не заслужив… Усе життя намагався добре дбати про тих, кого люблю, а вони того не оцінили. Не хочу, щоб так було і з тобою.

- Я цінуватиму тебе і постараюся знову не розчарувати.

- Ти не розчарував мене, - важко зітхнув Леонід Мінакіс. – Я хочу, щоб ти не намагався догодити мені, а просто був здоровим та щасливим. Тому не край мені серце цими безглуздими розмовами, а поклич сюди Помпонію.

- Знову бажаєш подбати про неї чи просто хочеш зігнати свою злість не на мене? – хитро посміхнувся Ясон.

- І те, і інше, - невдоволено відповів батько. – Тож, зникни нарешті.

- Гаразд, як скажеш, - кивнув син. – А зв'язок зі мною все одно підтримуй через Пауля. Якщо з тобою таки щось трапиться, я обов’язково повинен знати.

- Хоч мені це не подобається, але я згоден і раджу тобі обрати для тимчасового переховування мало помітний квадрат у одному з великих секторів Астрополіса…

А в цей самий час Пона намагалась привести до ладу не лише своє тіло, а й думки. Вода швидко змивала сліди її вчорашньої ганьби, а ось з думками все було набагато гірше. У пам’яті раз-по-раз, наче яскраві спалахи, з’являлись спогади, але вони були настільки швидкими і нетривалими, що об’єднати їх у певну послідовність важко було.

Іноді, її підсвідомість «витягувала на поверхню» чиїсь обличчя, очі на яких були з розширеними зіницями, хоч скрізь світило яскраве світло ламп, час від часу долинали звуки монотонної музики та з’являлись силуети у блискучому та дорогому одязі, а ще згодом перед її очима вже миготіли різнокольорові рекламні вивіски.

А потім – знову були глибока темрява та забуття. Останнім яскравим «спалахом» у пам’яті дівчини був спогад про біль. Чиєсь гарне чоловіче обличчя було настільки близько, що вона відчувала на своїй щоці його важкі та пристрасні подихи. Неприємний тягнучий біль унизу живота на тлі нудотних голосів і сміху ставав просто нестерпним і Пона інстинктивно вхопилась за живіт.

Коли ж спогад раптово зник, а біль залишився, вона з жахом запитала саму себе:

- Що ж зі мною трапилося?!

Поступово біль припинився і щоб трохи заспокоїтися, Пона почала вдивлятися у неймовірної краси краєвид, що розкинувся за велетенським панорамним вікном ванної кімнати: у пухнастих хмарах «купалися» та світилися усіма кольорами райдуги розкішні приватні будинки-палаци Парадізо.

Велетенські вітражі з фантастичними квітковими орнаментами та образами екзотичних тварин, птахів, богів та навіть деяких прекрасних інопланетних істот рясно оздоблювали куполи та стіни надхмарних споруд. Повз них пролітали цілі «рої» різнокольорових стратосферних глайдерів, то тонучи у пухнастій «ковдрі» хмар, то виринаючи з неї.