Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

          – Так і є. Можновладна пані, господиня і творець своєї долі, здатна створювати чудові нічні сновидіння. Ба більше: кожна людина є богом, який створює навколо себе цілий світ. Щоправда, він невеликий, але оточує його з усіх боків.

          – На що ж він схожий?

          – На що? – усміхнувся бог. – Та ось на що! – Побовтавши в чашці гачкуватим дрючком, він знову виверг  низку бульбашок. Вони чинно пропливли повз пані Акемі, а одна зупинилася перед нею.

          У райдужному дзеркалі слухачка постала на повний зріст, ніби сиділа не зовні крихітної сфери, а всередині неї. Куля оточила її маленьку фігурку з усіх боків, точнісінько як саморобний світ оточує свого творця. Він був замкнутим, але стіни його залишалися прозорими, даючи змогу оглядати всесвіт, не покидаючи свого притулку.

          – Он воно що, – промовила пані лисиця. – Людські світи схожі на сфери, всередині яких ув’язнені люди – їхні творці.

          – Саме так, – підморгнув їй Хмарний Бог. – Саме так! Вони плодяться і ширяють у нескінченному Абсолюті. Бо місця тут досить. Але бог-людина – автор лише власної долі – вчинків, ідей, нарешті, винаходів, які він зібрав із підручних матеріалів. Та його світ наповнений безліччю прекрасних речей,  авторство яких йому не належить. Він використовує їх для творчості, але не більше. Вони надихають його, – стишивши голос, багатозначно промовив Тойокумоно. – Зізнайтеся, Нічна Пані, хіба ви могли б створити такі прекрасні видіння, якби не були натхненні простими речами? Гарячим диханням вугілля в жаровні, порожньою шкаралупою цикади. Якою спустошеною вона виглядає! Немов серце того, хто втратив найщиріше кохання. Щербатим місяцем... Він зажурений, і світить напівсонно, але здатен вселити надію на швидке побачення, – губи Нічної Пані розтулилися. Вона сиділа нерухомо, зачаровано вслухаючись у кожне слово мовця. – Слова пристрасті ніколи б не зірвалися з вуст ваших коханців, якщо б ваш світ не був наповнений повітрям, придатним для дихання та розмов, – розповів Тойокумоно. – То хто ж створив повітря? Пустив птахів  попід небо та наповнив океани рибою? І хто стежить за тим, щоб річки не текли назуспіт і пори року змінювали одна одну у визначеній послідовності: весна, літо, осінь, зима?

          – Очевидно, це справа рук богів.

          – Без жодних сумнівів, – підтвердив Тойокумоно-но камі. – Їхні імена вам добре відомі. Все, що наповнює ваш світ і світи інших богів-людей, все прекрасне, від чого може захопити дух – гори, ліси та озера, все, що зветься Оясіма, – воїстину справа рук Ідзанакі та Ідзанамі. Вони стоять на Дванадцятій Сходинці. Між ними та людьми розміщуються боги-наглядачі, володарі стихій та управителі дощу та снігу, вітру та руху хмар, які посідають Тринадцяту Сходинку та справедливо названі Стражами Встановленого Порядку. Вони найближче стоять до людей, і тому краще за інших їм відомі. Аматерасу-оо-мікамі керує сонцем, Цукуйомі-но мікото – місяцем, а Сусаноо-но мікото – громом та блискавкою. Сокоцу-вата-цумі-но камі, Міті-но-нагатіха-но камі, Акігуї-но-усі-но камі, Камунаобі-но камі – й багато інших дбають про те, щоб світи людей перебували в природній гармонії. На відміну від вищих богів, боги-наглядачі мають певну форму і вигляд і здатні являти себе людям.

     – Постривайте, шановний Тойокумоно! Я знаю тих, чиї імена ви назвали. У Серединній Країні вони добре відомі. Цих добрих богів, яких ви називаєте Стражами Порядку, створив Ідзанакі після того, як покинув Йомі-но Куні, де спочила його дружина Ідзанамі.

     Хмарний Бог рішуче похитав головою.

     – Ідзанакі – могутній творець, сила його фантазії дивує та радує. Але він ніколи не створював богів, – заперечив він. – Боги  з’являються тільки з Абсолюту, бо є його частиною. Заслуга Ідзанакі в тому, що він прикликав їх і навчив керувати всім своїм надбанням. Він створив їм зручні оболонки, щоб вони безперешкодно могли виконувати цю роботу. – Надалі голос Тойокумоно зазвучав хитро, бо він задумав випробувати пані лисицю: – Чи відомо вам, шановна пані, хто створив людей? Богів-людей? Чи казав вам про це хоч один мудрець?

     – Мабуть, що ні, – засумнівалася вона. – Відомо: вони були й є. Але хто створив першу людину – ніхто не знає.

     – А все тому, що її ніхто не створював всуціль. Людина є гармонійним поєднанням божественного духу і тіла. Дух з’являється з Абсолюту, а містилище для нього створили боги Дванадцятої Сходинки. Душа, яка вселяється в тіло, малодосвідчена, але старанно працює, створюючи із запропонованих елементів свій власний світ. Так уже ведеться, що боги, які стоять на щабель вище, дбають про те, щоб ті, хто стоїть нижче, мали з чого творити. Вони постачають їм усе необхідне так само, як Ідзанакі та Ідзанамі простелили під вами ліжко із сухої трави, а Аматерасу влаштувала так, щоб день і ніч по черзі змінювали один одного.

          Пані лисиця посміхнулася.

     – Гончар ліпить горщик із глини, що лежить у землі Оясіма, і обпалює його у вогні, породженому Ідзанамі. Таким чином священне подружжя дбає про те, щоб у гончара виявилося під рукою все, що йому потрібно для ліплення. Одного дня майстер перевершить себе, і це буде заслуга багатьох?

     – Так виходить. Все взаємодіє з усім, і боги між собою теж.

     – Що буде, якщо ця людина замахнеться на більше, ніж ліплення з мокрої глини? – запитала кіцуне.

     – Досягнувши великих успіхів і отримавши відповідний досвід, вона може полишити просте заняття і спробувати зробити щось складніше. Якось вона цілком заслужено стане на Сходинку вищою. Хто сьогодні ліпить горщики, той завтра, помішуючи списом морський пісок, може насипати новий острів.

     Усвідомивши відповідь, пані лисиця повільно кивнула на знак того, що розуміє, про що йдеться – про те, про що вони сьогодні вже згадували – безкінечне прагнення творчої натури до вдосконалення. І якщо цей непростий шлях можна уявити у вигляді Сходів, творцеві доведеться дертися все вище і вище – від останньої сходинки до найпершої.