Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

Таємничі видіння все частіше нагадують Імператриці про трагічну долю перших богів, які створили священні острови. Який секрет приховують похмурі глибини Йомі-но Куні? Чого насправді слід боятися людям Серединної Країни? Шлях розбитих надій веде пані лисицю прямісінько на Рівнину Високого Неба.

Глава 1

      Все, народжене під сонцем, прекрасне. Все, народжене під місяцем, вабить сильніше.

     Як жовтець.

     Красивий, витончений. Досить великий, аби привернути до себе увагу.

     Пані лисиця не без гордості виявила між ним і собою схожість. Та й розкривається він повною мірою вночі. Знову ж таки, як вона сама. Їм обов’язково треба з’єднатися, щоб підкреслити досконалість одне одного!

     Простягнувши руку, вона висмикнула місячну квітку разом із довгим, оброслим вузьким листям стеблом.

      – Нічна Пані?

      Вогняно-жовтий вінок мало не випав у неї з рук. Ухилившись від болючого тичка в коліно, вона підхопила розсипані квіти і закріпила їх на міцно скрученому остові.

      – Що ви тут робите? Я бачила вас раніше і багато разів. Ви снилися пані лисиці і мені теж. Спершу я приймала вас за лісового духа, а потім взагалі за пані лисицю. Ви завжди тікали від мене першою, коли я зненацька заставала вас за дурощами з чоловіками, – дівчинка відкинула з обличчя неслухняний локон і продовжила торохтіти, як нічого й  не було. – Я ніколи не могла роздивитися вас до ладу. Тепер бачу, ви – справжнісінька людина. Певно, такою старшій сестриці хотілося бачити себе уві сні, а, може, і наяву теж – хто знає? Це вона вас вигадала.

      Маленька шахрайка! Вона підглядала за нею з-за кущів, незважаючи на всі перестороги. Безперечно, Намі набагато талановитіша, ніж здається на перший погляд. Настане день і час, коли вона не зійде – злетить на Рівнину Високого Неба, варто тільки їй напіддати.

      Усміхнувшись, Нічна Пані потягнулася за наступною квіткою.

      – Ніяк не збагну, – продовжувала розмірковувати дівчинка вголос. – Якщо пані Акемі померла, як ви можете відвідувати мене уві сні?

      Жінка різко звела голову.

      Хо! Хто ще кого відвідує! Втративши чарівні хвости, пані лисиця і кроку не могла ступити в чужому сновидінні. Хіба що, якщо хтось навідуватиметься у її власні сни. Дівчинці таке до снаги. Інакше й не пояснити її присутність тут.

      – Ти сказала, померла? – м’яко розсміялася кіцуне. –  Це не так. О, якби боги зглянулися наді мною!  Тоді я  не сиділа б тут із тобою і не плела цей вінок.

      Вчасно! Все треба робити вчасно. Жити, любити, заводити дітей, вмирати. Інакше найсерйозніша справа може перетворитися на насмішку. А якщо щось не вдалося одразу, на це є причина. Наприклад, їй не вдалося померти. Двічі!

      Звичайно, обговорювати таке з молодшою сестрицею вона не збирається. Нікому не хочеться відкривати свої таємниці.

      – Хочеш приміряти? – Нічна Пані довірливо простягла Намі закінчений вінок, але та заперечно замахала руками .

      –  Ні за що! Вам невідомо, що жовтець приносить розчарування? Який сором! Я вважала, що вам відомо все про любовну науку, а про таку дрібницю ви не знаєте.

      Все відомо?

      Якби ж то. До того, як зустріла усміхненого пана Мамору, кіцуне не знала про кохання зовсім нічого. Тепер знає. Але знайшовши справжню любов, вона не встигла витягти з неї достатньо задоволення. Вона залишилася незадоволеною. Вперше не чоловіком, а собою.

      – Шкода! –  журливо промовила Хазяйка Нічних Задоволень і провела ніжними пелюстками по повних вустах. Як  же усе-таки добре, що дівчинці невідомо про її сліпоту. Завдяки цьому уві сні вона може милуватися соковитими кольорами. – Жовтий колір такий витончений…

      – Квіти місячної трави означають мінливість почуттів та душевні страждання.

      – Навіть так?

      Задумливо покрутивши вінок у руках, пані Акемі поклала його собі на голову.

      – То невже пані лисиця жива? – наполягала Намі.

      Жива?! Втім, це з якого боку подивитися… Спочатку пані Акемі та пані лисиця злилися в єдине ціле. Але чого виявилося більше у цьому союзі – ось у чому питання. Складається враження, що від пані лисиці дійсно нічого не залишилося – ні фізичної форми, ні норову. Одні спогади. Чи можна їх вважати  живою, дихаючою істотою? Мабуть, ні.

      То що  відповісти?

          Жінка ласкаво потріпала дівчинку по щоці, але цього разу замість обнадійливих слів промовила зовсім протилежне тому, про що казала раніше:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍