Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Й справді, довго шукати не довелося. Ідзанакі сидів під старим фініковим деревом у невеличкому гайку – можна сказати, на видноті.
– Накі любить товстющі дерева! – радісно вигукнула Ідзанамі і плюхнулася посеред коріння, що випирало з-під землі. Схилила сяючу голівку йому на плече, й її чорне волосся заструменіло по його голих грудях. Невимовно щасливий, він міцно притиснув дівчину до себе.
– Я зберіг цей світ для тебе, Намі. Дивись, як гарно довкола! За якусь мить він лусне і розсиплеться безліччю осколків. Натомість люди запам’ятають його таким…
– Ти покинув його? – сумно спитала Намі.
– Так, уже давно. Старість з’їла моє тіло.
– Як же ти жив без мене?
– У колі страждань. Але мені вдалося їх подолати, – підбадьорливо всміхнувся він. – Я був принцем і жебраком, сліпим і зрячим. Я спав, Ідзанамі, а потім прокинувся.
– І що ми робитимемо далі? Для богів-людей ми зробили все, що могли. Нам більше не слід їх торкатися.
Хмикнувши, Накі добродушно потріпав сестричку за кругле рожеве вушко.
– Ми запалюватимемо зірки, вогняна Намі. Запалюватимемо зірки…
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow», після закриття браузера.
