Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     П-п-п…

     –  Складно..., –  поволі проказав Тойокумоно, видуваючи все нові й нові бульбашки.

     –  Я розраховую на вашу допомогу, –  смиренно промовила кіцуне і, склавши перед собою руки, торкнулася їх лобом.

     П-П-П-П-П-П-П.

     –  Не впевнений, що це піде на користь, –  нарешті сказав він. –  Це –  єдина причина, з якої я не допомагатиму вам.

     Відчувши обурення, пані лисиця зціпила зуби.

     – Що ж… Якщо ви відмовляєтеся, можливо, я сама здатна виправити ситуацію, – обережно припустила вона.

     – Не думаю, – заперечив бог.

     – Чому?

     – Для цього у вас дуже мало досвіду. Щоб вчинити таке, потрібно бути щонайменше на Сьомій Сходинці Творчості. А ви, дорога пані, перебуваєте на Чотирнадцятій –  на тій, на якій і люди. Бачте, тут, де багато ідей ще не набули твердої форми, рівновага особливо хитка. Абсолют податливий, і поводитися з ним треба особливо обережно – дбайливо. На це здатні лише вищі боги – ті, хто самі не мають певної форми та розчинені у Бутті та Небутті. Вони надчутливі і тому проникливіші –  здатні передбачати будь-який результат. Навіть мені, перебуваючи на Сьомій Сходинці, ще далеко до їхніх успіхів. Але я порадую вас, лісова пані, коли скажу: усі ми Творці. І вони, і я, і ви теж. І всі піднімаємося  одними Сходами, що ведуть до Досконалості. Одного разу ми досягнемо Першої, бажаної Сходинки, і пізнаємо справжню радість Творчості. Ось тоді ви самі творитимете з Абсолюту відповідально, і ніхто вам не стане у цьому перешкоджати. А поки що про це навіть говорити рано.

     – Усі ми – Творці? З якого дива? – знизала плечима пані лисиця.

          П-П-П-П-П.

     – А чим ви займалися  досі? – відповів запитанням на запитання Хмарний Бог. –  Ви створювали казкові сни! Чудові «нічні притулки» для душі. І це ваша велика заслуга, бо все своє життя ви присвятили творчості. Бути богом – ось ваше призначення, бо все, що існує, ділиться на дві категорії: творці та їхні творіння. От і все.

     – А Сходи? До чого тут Сходи? І Сходинки? Куди вони ведуть?

          Тойокумоно відкинув голову.

          –  У Не-е-е-бо-о-о. – Останні звуки прослизнули крізь вузький отвір сухого дрючка і випливли з протилежного кінця прозорими райдужними сферами. –  У широкому розумінні цього слова, –  додав Тойокумоно. – Ви займаєте останню, але аж ніяк не неважливу Сходинку. Бажаєте знати, що знаходиться на Першій?

          – Це так складно зрозуміти?

          –  Можливо.

          –  Я спробую…

          –  У вас може вийти, –  посміхнувся Тойокумоно-но камі.

          – Тоді я згодна слухати.

          Відірвавши погляд від бульбашок, що неслися в нікуди, небожитель задоволено кивнув. Повівши зайнятою чашкою рукою, він сказав ось що:

          –  Озирніться навколо, шановна пані. Дивіться уважно, бо те, що ви бачите –рідкісне видовище для Чотирнадцятої Сходинки. Тут немає нічого, і є все, бо виткане воно з одного лише натхнення. Все це називається Творчим Абсолютом. Він один (а втім, крім нього нічого і немає) здатний явити себе у вигляді натхненної істоти. А вона, у свою чергу, здатна розвинутись у нескінченно могутнього Творця, який  врешті-решт знову повернеться до Абсолюту. Тому що тільки там йому стануть доступні нескінченні варіації творчості, – намалювавши в повітрі коло, Тойокумоно замкнув його кінці.

          – Який в цьому сенс? – задумливо промовила пані Акемі. – Вийти з усього, щоб повернутись і стати всім? Ніщо не губиться, ніщо не додається.

          – Ніщо не народжується і не вмирає; не починається і не закінчується – так уже влаштований цей світ. Але  сенс є. Він полягає  в отриманні  глибокого задоволення від власної реалізації. Прагнення до задоволення притаманне всьому одухотвореному, що є ще одним доказом на користь того, що Абсолют не мертвий. Навпаки, він містить у собі витоки всього живого, мислячого та душевного.

          Пані лисиця не зводила з небожителя пильного погляду. Якщо розглядати світоустрій з цієї точки зору, нічого нового він для неї не відкрив. Навпаки, повторив те, що становило концепцію її життя: життя заради задоволення усіх потреб.

          – Якось я вже згадував про те, що все, що існує, ділиться на творців та їхні творіння. Усіх, здатних творити, ми шануємо як богів. Я є бог, і ви є бог. Відмінність між вами та мною лише в масштабах того, над чим ми працюємо, хоча потенціал у нас однаковий. Я навіть сказав би, загальний. Ніхто з нас не стоїть на місці. Ми прогресуємо, вдосконалюємося, набираючись досвіду та знань. Щоразу ми стаємо на один уявний щабель вище, піднімаючись над собою вчорашнім для розкриття себе сьогоднішнього. Цей шлях – з Абсолюту в Абсолют – і називається Сходами, хоч вони й умоглядні. Остання – Чотирнадцята їх Сходинка – істота мисляча, натхненна, яка одного разу усвідомила, що зі знайомих речей можна створити щось нове і неповторне, чого ще не було. Хоч раз спробувавши себе у творчості, вона набуває безцінного досвіду і піднімається на сходинку вище. Вчиться користуватися новими інструментами і шукає нові шляхи  втілення своїх ідей. Та й самі ідеї переживають незвичайні метаморфози – стають складнішими і величнішими.

          – Так он які боги?

          – Саме такі.

          – Що ж знаходиться на Першій Сходинці? – поцікавилася кіцуне.

          – Зачекайте, шановна пані. Якщо я  розповім вам про це зараз, ви нічого не зрозумієте! – змахнув рукавами Тойокумоно. – Прошу, наберіться терпіння. Для глибокого проникнення в суть мети подорожі до Першої Сходинки треба зрозуміти  сенс вашого перебування на останній. Її займають люди та напівдухи, до яких ви належите. І тих, й інших ніхто не створював. Вони з’явилися з Абсолюту з єдиною метою – творити. Вони – його прояв та іпостась, і тому по праву вважаються богами-творцями.

          – Значить, я – богиня?