Вероніка Суховська (Shannon) - З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)

Розділ 38

Щойно Кора змінила своє вбрання з пальта на власну сукню, вони одразу висунулись у бік села. Один лише погляд на темний ліс змусив її здригнутися. І хоч відьма-палійка вже була у них, це не значило, що лише вона була загрозою у цьому лісі. Раніше Кора не так боялась. Лише вчора вона пробігла купу кілометрів, аби дістатись Марелія, та зараз… Мабуть, її психіка трошки стомилась й тому фантазія малювала купу чудовиськ, що чекали на них у лісі. Грег поряд із нею здихнув, ступаючи вперед. Здається, його увага так само розігралась. 

— Та годі вам, це ми ті, кого варто боятись, — помітивши їхній стан, мовив Марелій, виходячи вперед. 

— А ти зухвалий, — помітив Джост, крокуючи за ним. Грег і Кора не відставали. Дівчина похмуро поглянула на них, не впевнена у тому, чи хоче бути свідком цієї розмови. 

— Немає нічого поганого в тому, аби знати ціну своїм силам, — відгукнувся Марелій.

— То ви разом були у Центрі? А що там? — запитав Грег. Кора зморщилась — Ерік не розповідав подробиць, але дівчина мала загальне уявлення. 

— Деякий час, — тихо відповів Джост, не думаючи продовжувати. Одне тільки питання “а що там” змушувало його шлунок стискатись. Досі. Через купу років. Йому вже тридцять, він втік із Центру ще до того, як хтось навіть подумав про розподіл. Звісно, Джоста чекало зовсім інше життя. Марелій і Ерік від початку мали опинитись на полі бою. Він же… Місце Джоста було в тилу. Поряд із генералами. Він мав ставити питання, отримувати відповіді й давати генералам поради на основі побаченого. Він мав допомогти армії працювати ефективніше, рятувати як можна більше людей. Та втік із Центру ще до того, як отримав шанс опинитись там. 

— Наш дім, — відповів за нього Марелій на друге питання. Джост пирхнув, кинувши погляд на чоловіка, й хитнув головою.

— Центр ніколи не був домом жодному з нас. Лише брав дітей й перетворював їх на монстрів. 

Грег кинув погляд на Кору, щиро дивуючись і водночас бажаючи дізнатись більше. Однак дівчина, помітивши це, хитнула головою. Хоч якась її частина і була допитливою, Кора бачила крізь строки. Бачила Еріка, його ставлення для себе — варто тільки пригадати, як чоловік нервував, коли Кора вперше побачила його іншим під час бійки з Марелієм. І як він після того відсторонився від дівчини. Тобто так, Кора, звісно, ховалась за спиною саме у нього, і так, Ерік непокоївся про неї. Чоловік водночас піклувався про Кору й обмежив їхнє спілкування. І щось підказувало, що не лише Грег, що забагато базікав, змотивував Еріка обрати такий шлях. 

— О ні, це дім. Може, згодом ти й знайшов місце краще, однак Центр залишиться нашим домом. — Сказав Марелій, прибираючи від обличчя гілку дерева, що ледь не подряпала його.

— Мірта — мій дім, — коротко відповів на це Джост. 

— Але ж не вона врятувала тебе від погоні, — безтурботно помітив Марелій. Він йшов уперед, не помітивши, як Джост застиг на мить. 

— Тобто? Я думав, що…

— Що — що, тебе не могли зловити? — Марелій хмикнув, й навіть у цій темряві Корі на мить здалося, що вона побачила білозубу посмішку. — Якби доктори знали, де тебе шукати, знайшли б швидше, ніж ти придумав куди сховатись. 

— Я не думав, що ви мовчатимете, — визнав ясновидець. Легко йому ці слова не далися, однак, він мусив сказати. Мірта навчила його цього. Якщо маєш що сказати — завжди говори. 

“Ясновидці тут лише ми, а не всі люди навколо нас. Хочеш, аби тебе почули, використовуй рота”, — говорила дівчина. 

Хоча Марелій і не був тією людиною, з котрою Джост міг би уявити себе надто щирим, його зізнання цілковито заслуговувало на це. 

— Саме так і робить сімʼя, — знизав плечима Марелій, не обертаючись й ставлячи крапку на цій розмові. 

Кора з Грегом ніяково переглянулись. 

 

  

 

— Я до біса голодна, — зізналась Елайза, відчуваючи неабияке полегшення відтоді, як душна аура капітана перестала заповнювати цю кімнату. Вона готова була залишатись у кімнаті з вовком та ясновидицею, з ворогом та незнайомкою, з ким завгодно, аби тільки не з ним.

Ерік любʼязно супроводив їх до ринку, де Елайза, й навіть поділився кількома монетами, коли побачив, що дівчині не вистачало на пиріжечок, який вона собі обрала. 

— Звідки в тебе гроші? — не приховуючи свого здивування, запитала дівчина, коли вони з Міртою отримали свої смаколики від продавчині. 

— Підпрацьовую, — коротко відповів Ерік, хоч і погляд його був направлений на іншу дівчину. — Мірто, все гаразд?

Кинувши на чоловіка розгублений погляд, Мірта хитнула головою.

— Хвилююсь, — визнала дівчина. Вони вперше за кілька років розділились, і, що гірше, Джост залишився по ту саму сторону, що і Марелій. Важке відчуття у грудях попереджало її, що у цій ситуації забагато ризиків. — Сподіваюсь, з ними все буде добре.

— Хіба ти не можеш знати напевно? — запитала Елайза, глитаючи свій пиріжок, навіть не намагаючись прожувати. 

— Мої здібності працюють не зовсім так. Я бачу лише те, що видіння хочуть мені показати. 

— І як часто це буває? — знов спитала дівчина. 

Мірта невпевнено знизала плечима.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍