Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Любовні романи » Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова 📚 - Українською

Олександра Багірова - Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова

315
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Дитина від батька мого чоловіка" автора Олександра Багірова. Жанр книги: Любовні романи / Сучасний любовний роман.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 82
Перейти на сторінку:
Розділ 65

- Такий козир у рукаві й упустити, - посміхається. - Так, і ти могла собі кращу долю заробити. Якби ласкава була, - цокає язиком. - Хотів дізнатися, чим батю пройняла. Я молодший, на мордаху гарненький, а ти в нього як кліщ вчепилася, - фиркає. - Я нянька з тебе знатна. Коли хлопці після хвороби відвернулися, ти від почуття провини готова була бігати по стелі, аби мені краще було.

Він так збочено перекрутив мої, переживання, бажання допомогти, турботу… огидно.

– А потім друга операція. Таких бабок у Світлани не було. І я подумав, прикольно буде до батька з тобою заявитись і подивитися цей цирк. Плюс він ще й лікування організує.

- Ти чудовисько, - вирвалося. Адже давала собі слово не обзивати його. Але після стількох словесних ударів нерви не витримують. – І Льошу ти… це… – плачу, не в змозі стримувати потоки сліз.

- Я ж слабий і хворий. Куди мені, – сміється. - Але ідея підставити тебе належить мені. Як сподобалося на нарах, Ілоночко? - запитує з удаваною ласкою в голосі.

- Навіщо його?

- Він зламався. Міг здати нас будь-якої миті. А поранених коней пристрілюють. Ми зі Світкою вирішили прирізати. Любив він її, божеволів за нею. Все заради кохання. Такий самий ідіот, як і ти.

- А Гліб?

- Його Світка чіпати не хотіла. Це я вже без неї провернув. Занадто багато знав він. Компромата вагон. А от Світлану я топити не хотів. У крайньому випадку, на той світ відправити. Але не в тюрягу. Ні. Адже вона заспіває. Рано чи пізно. Тому ти мій квиток на свободу. Хоча з тобою можна й попрощатися, – сміючись, проводить пальцем по горлі. - Мені сопляка цілком вистачить. Батько за нього мені все що завгодно віддасть. А ти... можеш постаратися, мене переконати... - облизує губи. Покажи свої вміння, а Ілонко!

- І ти думаєш, у тебе щось вийде?

– Ти мені варіантів не залишила. І слідак цей будь він неладний. Справа кількох днів, і на мене вийдуть. Я мушу себе захистити. Та й віддати борги, так би мовити, розрахуватися з тобою. Ти мені як кістка у горлі. Як побачив, тоді всі проблеми почалися.

- Проблеми почалися, коли ти уявив, що можеш вирішувати, кому жити, кому вмирати, - дивлюся на нього з ненавистю.

- Ось зараз і розберемося, Ілоночко, чого ти заслуговуєш, - м'яко на мене дивиться. Піднімається з крісла і до мене прямує. З-за пояса пістолет дістає. Мимоволі крик розпачу виривається. Влад… рідний… врятуй…

***

Няня сказала, що Дениску забрав Марк. Повідомив, що Ілона просила його взяти, вони гуляти підуть. А що? Мого сина всі знають, як не віддати йому дитину.

Тільки я не знав, що за виродка під боком пригрів. Коли упустив момент, що він на чудовисько перетворився? Моя вина у цьому є. Поганим батьком був. Не зміг нормального чоловіка виховати. Але корити себе пізно. Діяти треба.

Коли ми з Сергієм зрозуміли, всю схему - волосся на голові дибки встало. У голові не вкладається. Коли у Свєтки був, прошибло моторошним і нереальним здогадом. Повірити тяжко, але після останніх подій я готовий повірити і в таку дику версію. Слова няньки все підтвердили, на жаль.

- Нічого... по гарячих слідах їх знайдемо, - Сергій плескає мене по плечу.

Район у мене елітний. Камер багато. Марк діяв поспішно, залишив багато слідів. Його друзів швидко вирахували. В одного з них спадок залишився від бабки, покинутий будинок у селі неподалік міста.

Якби у сина більше часу було, він би краще підготувався. Поки їдемо, сиджу як на голках. Невідомо, що він уже встиг накоїти. І не факт, що вони саме в тому будиночку. Ми мали ще варіанти, але Сергій поклався на  свою чуйку, вирішив саме туди їхати. Хлопців своїх узяв. Зупинилися, не доїжджаючи до того будинку. Далі пішки. Щоб не злякати. І тут крик лунає. Голубонька! Жива!

Полювання на власного сина. Дожився. А виходу нема. Тільки вперед. Марк вже зробив свій вибір.

Ми будинок з іншого боку оминули. Ззаду із другом у двір проникли. Паркан кволий, дірявий. Ніби нікого немає. Але невідомо хто у домі.

Заходимо. На другий поверх піднімаємось. Сергій різко двері відкриває.

- Дострибався, Марку, - каже, і стовбур на нього наставляє.

А я за дверима стою. Мене не видно.

- Ще один крок, мізки їй виб'ю! – голос сина… ні… це вже не мій син.

- Допоможіть будь ласка! У них Денис, його хлопці кудись забрали! Врятуйте дитину! – кричить моя рідна.

- Не чіпайте мене! Інакше дитині хана! - репетує. - Один мій дзвінок… все!

- Тобі вже хана, Марку, - заходжу до кімнати.

Він тримає пістолет біля її скроні. Побачив мене, здригнувся. На секунду втратив пильність. Ілона ліктем б'є його в коліно. Марк верещить. Я підлітаю та вибиваю його пістолет. Сергій скручує чудовисько, яке колись було моїм сином.

- Все гаразд, рідна! - Притискаю її до себе. В очах стоїть туман, мене трясе поруч із нею. Як подумаю, що міг втратити свою голубоньку.

- Денис ... він, - схлипує.

Звільняю її від кайданків.

- Мої хлопці опрацюють місцевість. Знайдемо, - Сергій усміхається, підморгує.

– Ви за все заплатите! Тварюки! - репетує Марк.

Я виношу свій скарб із дому. Їй там не можна перебувати. А тривога не відпускає, як там малеча. Він же у лапах лютих скотиняк.

Сергій витягує Марка. Син спотикається, падає, руки в наручниках, а він катається по землі, репетує і б'ється в припадку, посилаючи прокляття.

Дзвінок на телефон друга. Він знімає слухавку. Розпливається у задоволеній посмішці.

- Знайшли, зараз привезуть. Вони на місцевому озері були. Хлопці так злякалися, що навіть опору не чинили.

- Невже все позаду, - ридає моя кохана у мене на плечі.

- Ні, голубонько, не все, - гладжу її по голові.

- Що ще? – піднімає зляканий погляд.

- Як що? Наше весілля, - опускаюся на одне коліно. - Ти вийдеш за мене?

Нехай місце не романтичне, але я дію серцем. Не хочу втрачати жодної хвилини.

- Владе, - схлипує, слабо посміхається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 78 79 80 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова"