Оршуля Фаріняк - Айхо, або Подорож до початку

наречена, але всупереч волі батьків, він обрав мене, доньку служниці, яка допомагала по господарству домоправительці.

Це було неприпустимо! Розгорівся страшенний скандал. Батьки, дізнавшись про наші наміри, суворо покарали і на місяць зачинили в будинку, не дозволяючи з’являтися на вулиці. Але я втекла. Таємно зустрівшись із Сахабом, ми вирішили податись до Сакарії, міста, в якому можна загубитись, де нас ніколи не знайдуть. І нам це вдалося.

Спочатку ми почувалися, як в казці. Свобода, наша любов і відсутність переслідування робили нас найщасливішими людьми. Але коли гроші, що захопив Сахаб, закінчились, наша казка зникла разом з ними. Все виявилось не так просто, як уявлялось. Спочатку ми опинилися без даху над головою, далі нам не вистачало навіть на харчі, а згодом почалося найгірше: Сахаб впав у жахливу депресію, він все більше картав себе за те, що покинув затишний, повний достатку дім. Він нічого не вмів робити, а працювати вважав недостойним. Я страждала і картала себе за те, що коханий у скрутному становищі. Тих грошей, що отримувала за одноразові завдання, допомагаючи торговцям на базарі, вистачало тільки на скромні харчі. Ми жили і ночували на вулиці. Це страшно і важко. Але присутність Сахаба робила щасливою.

Одного разу, коли пізно ввечері я повернулася на наше місце, то не застала коханого. А за декілька кроків почула крики і плач. Сахаба схопив патруль. Я непомітно йшла за ними усю дорогу аж до тюрми і звинувачувала у всьому себе. Дотемна, переховуючись, чекала, твердо вирішивши, що відшукаю у заґратованих віконцях коханого. Та це далося дорогою ціною, мене впіймали і продали у рабство.

Господиня жахливо поводилась не тільки зі мною, але й з усіма рабами. Та я була на особливому рахунку. Дочка багатійки, моя однолітка, вдалася на диво негарною. А господиня мріяла видати її заміж за багатого вельможу. Ті нечасті наречені, що заглядали в дім, як на зло, звертали увагу на мене, рабиню, а побачивши потворну дочку, тікали геть. За це багатійка зганяла на мені всю злість побоями та принизливими покараннями. Я усе терпіла, та розуміла, що рано чи пізно терпцю прийде кінець і я щось заподію кривдниці. Щоб відволіктися від гірких думок, я по крихтах збирала негусті пожитки і гроші, які інколи отримувала від щедрих перехожих. Їх я збирала в хустинку і, як ти вже знаєш, передавала Сахабу. А коли ти так несподівано подарував викупну мітку, я, не роздумуючи, ризикуючи життям, сама занесла її коханому, щоб упевнитись, що він отримає свободу, якщо його продадуть у рабство.

І одного дня Сахаб з’явився у домі господині. Не тямлячи себе від щастя, я ледве не кинулась юнаку на шию, та його льодяна байдужість і зверхність зупинили. Тільки тоді я побачила поважного батька Сахаба з цілою купою челяді.

Багатійка, як тканий килимок, стелилася під ноги непроханим, але дуже поважним гостям. Вона не розуміла, чим завдячує їх присутності та старалась догодити найменшим забаганкам. А коли батько Сахаба нарешті пояснив мету візиту, господиня ледве не втратила дар мови від щастя, а мені здалося, що мене живцем підпалили на ганебному стовпі.

Ніколи, Айхо, ніколи я не відчувала себе такою безпорадною. Мене розірвали на шматки, а я, принижена, розтоптана, не могла захиститись. Забракло духу…

Сахаба в тюрмі знайшов батько. Вельможа вже давно пробачив синові і хотів повернути єдиного спадкоємця додому. Бідолаха усе розповів і в усьому покаявся перед батьком. Сахаб згадав, що за час ув’язнення я передавала йому харчі і скромні гроші, завдяки чому він і зміг послати звістку батькові. Разом вони вирішили віддячити мені…

І ця дяка виявилась досить своєрідною. На таке здатні лише люди, які впевнені, що багатство робить їх безкарними і що вища справедливість спасує колись перед їхніми статками.

Мені віддячили, Айхо, викупивши з рабства. Але це ще не все. Щоб я більше ніколи не заважала щастю його сина, вельможа продав мене у рабство надзвичайно багатому і впливовому сакарійському вельможі. Я стала золотою одаліскою у золотій клітці. Живу під пильною охороною, але в розкішному маєтку, і, як бачиш, можу навіть врятувати чиєсь життя. Але тут вас тримати довго не можу. Ніхто не повинен і запідозрити, що я знайома з вами. Інакше новий господар відправить мене на сніданок барусові, як трапилось із попередницею.

При цих словах я здригнувся.

— Відтоді я вирішила максимально скористатися «подарунком» Сахаба. Я ніколи не забуду його «щедрість». І обов’язково віддячу належним чином. Але для цього мушу втриматися тут стільки, скільки зможу і скільки буде потрібно для втілення задуманого.

Так, Айхо, з бідної і закоханої рабині, я перетворилась на рабиню багату, у якої замість серця залишилась діра. Вона вже не болить, бо нема чому. Мені дали хороший урок, як відповідають на добро і відкрите серце. І я хочу попередити тебе, Айхо, що колись і з тобою можуть вчинити так. Так що будь обережним, дуже обережним…

— Це просто жахливо, не по-людськи… — не в силах підібрати слів, вимовив я, але у відповідь Мія лише розсміялась.

— Думаєш, я все розповіла це, щоб ти пошкодував? Ні, Айхо, мені не потрібен жаль. Просто, ти повинен зрозуміти, що тепер ми квити. І краще, щоб наші шляхи більше не перетиналися. Я вже не та Мія, якою була раніше.

Дівчина говорила, а у мене хололо в грудях. Я дивився на бідолашну і, здавалося, таким був і Ракун-Саро, коли пригортав до грудей мертву дружину і дитя. І в нього замість серця утворилась діра, та до чого привела його ця пустота, заповнена ненавистю. Куди ж ти прямуєш, Міє?

Серце наче припекли гарячим залізом. Я вийшов зі ступору. Забув про все, про те, що потрібно стримувати, приховувати почуття. Переді мною сиділа до болю дорога людина, яка збиралась зробити найбільшу помилку в житті —