Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

Аарон/Лів

 

Натовп стояв на своїх місцях. Вони не нападали, не наближалися. Просто стояли там і спостерігали, неначе очікуючи першого удару. Але хто при здоровому глузді піде в атаку? Ну, звісно ж Аарон. Лів закотила очі. Який же він безтолковий.

–Куди ти, телепню?

–Я з цим впораюсь, кралю, сиди і не лізь. Можеш із захватом спостерігати, як я отримую підвищення. Тільки не забувай дивитись на цих придурків.

Лів роздратовано пирхнула, склавши руки на грудях. Аарон просто йшов вперед, він робив це неквапом, він був переконаний, що це спрацює. Спинившись не надто далеко від нових дверей, він просто дістав ноутбук і всівся посеред хаосу, намагаючись переписати код поточного алгоритму проєкції.

 

class Simulation:

    def __init__(self):

        self.room = [[1] * 10 for _ in range(10)] 

        self.SCP-173 = {(x, y) for x in range(10) for y in range(10) if (x, y) not in [(4,5), (5,5)]} 

        self.fragment = (4,5)

    def hack_simulation(self):

        print

        while self.SCP-173:

            target = next(iter(self.crowd))

            self.SCP-173.remove(target)

            self.room[target[1]][target[0]] = 0 

            print(f"{target}")

 

 

Enter. Частина натовпу зникла з кімнати.

–Вийшло!– крикнула Лів.

–Не заважай мені.– прогарчав Аарон.– Насолоджуйся мовчки.

–Придурок.

–Дякую,  люба.

–Я тобі не люба!

–Сказав: не лізь. Татко працює.

 

self.room[target[1]][target[0]] = 0 

            print(f"{target}")

            if not any(self.room[i] for i in range(len(self.room))):

                print

          self.room = [[0] * len(row) for row in self.room]

 

Enter. Звук нагадував рух перекидного табло в аеропорті. Тільки вдвічі гучніше.

–Це ще що?– стурбовано спитала Лів.

Аарон поглянув на екран. Вуха раптом заклало від усвідомлення, що він щойно зробив.

–Упс…

–«Упс», що?!– крикнула вона.–Що ти накоїв?

–Ти ж зараз біля дверей?– спитав він дивним тоном.

–Так.

–Вони мають бути незаблокованими.

–І що?– не зрозуміла вона.

–Ти можеш, бляха, перевірити?–гаркнув він.

–Відчинено.

–Чудово, збери своє манаття, непотрібний інструмент, корону не забудь і шуруй звідси.

–Що?

–Зараз, бляха!

Як можна було замість просто видалити натовп, видалити, бляха, всю кімнату? Дурень. Він зробив це на автоматі. Коли у проєкціях було знайдено  баги, і його викликали їх виправити, після швидкої діагностики Аарон завжди виключав всі аномалії включно з локацією, так було простіше вилучити баг і перезапустити сценарій. Але тепер…Тепер він і справді вчинив дурість. Ця кімната зникне за кілька хвилин, враховуючи як почала розповзатись стеля. Все довкола зникало квадратами і колами і коли це руйнування почало наближатись до стін, першими зникли двері з іншого боку, до якого Аарон і прагнув дійти якнайшвидше. Він закляк. Декодування почало торкатися підлоги і дуже скоро низ кімнати почав нагадувати решето, що складалось більше з пустого простору, ніж з підлоги.

–Аароне!– покликала вона.

Він закотив очі і повернувся.

–Я ж просив тікати! Тепер і тебе рятувати, наче мені нема якого хріна робити!

–Формально зараз я тебе рятую, тож завали і тягнися до мене, я тебе витягну.

–Як ти лишила двері і частину підлоги?– здивувався він, помітивши, що двері, у які вони входили до цієї кімнати, досі є, вони були привідкритими, збереглась і частина стіни довкола, підлоги під стіною лишився тільки квадрат, біля якого саме стояла Лів і тягнулась до Аарона.

–Мультиінструмент таки на щось згодився.– знизала плечима вона.

Аарон помітив, що дивний девайс, створений не менш дивною фантазією Лів, лежав приєднаний до відкритих дверей і прямокутника. Вся ця ділянка світилась як і монітор: ледь помітним блакитним відтінком.

–Як ти це зробила?

–Я не технік. Просто взяла цю штуку, відсканувала і воно саме все зробило.

–Отже, ти створила інструмент, яким не знаєш як користуватись, тому його запрограмовано читати твої думки?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍