Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Можливо.

–Цікаво. Що ж, відійди, я застрибну.

Лів оцінила відстань.

–Ти певен?– із сумнівом спитала вона.

–Ти мене не втримаєш, я важчий, ніж здаюся.

–То все твоя вдача.

–Яка?

–Душна.

Аарон криво всміхнувся і стрибнув, в цей момент квадратик під ним зник і він втратив рівновагу, не долетівши до дверей. В останню мить Лів, схопила мультиінструмент, підставивши ногу між дверима і стінкою, і, просканувавши Аарона, тим самим витягла його. Важко дихаючи, він завалився на вузькій смужці підлоги, звісивши ногу.

–Слухай, ця штука і справді цікава.– заключив він.

–Така твоя дяка?– здивувалась вона.

–Я взагалі не думав, що саме ти з усіх них кинулась би мене рятувати. Навіть гіпотетично.

–Я б не дозволила тобі загинути до того, як доведу, що краща за тебе.– сухо заявила вона.

–Я б тебе не рятував. – насмішкувато кинув він.–Тут би і лишив.

–Бачиш? Ти уже усвідомлюєш, що я краще за тебе.

–О, ну так…–закотив очі він.–План вдався.

Лів мовчки відкрила двері і пішла вперед. Кімната змінилась звичайним коридором. Аарон тупцював за нею, зрідка поглядаючи. Дівчина стисла щелепи і дивилась вперед. Аарон про себе відмітив, що у неї дуже гарний профіль і в ту ж мить відігнав цю думку від себе. Він був здивований, що йому не начхати, але схоже Лів була розгнівана на нього. Вона і справді не мала лишатися, вона могла втекти, коли він попередив, а вона взяла і витягла його дупу. Буквально. І він, вже за звичкою, наговорив якоїсь фігні. Лів дивним чином на нього впливала, йому весь час хотілось поворидить як цинічний виродок, кидаючи шпильки у неї. Вони мали абсолютно різний підхід до роботи. Якщо в симуляції Аарон все опрацьовував через усталений алгоритм, який треба зламати/переписати чи використати, Лів, як редакторка, була більш гнучкою. Вона вміла підлаштовуватись під ситуацію та вдало імпровізувати. Це дратувало його і водночас викликало захоплення. Дурна ситуація, ніби «не можу з тобою і не можу без тебе». Він не любив бути залежним і ще більше не любив бути боржником. А саме так він наразі почувався. На початку він оцінив конкурентку як годящу, бо, кожен з них працює на себе, а це цікаво бо цілком відповідає критеріям його змагальницького інтересу. Але Лів щойно проявила дещо інше. Схоже вона усвідомлювала, що обоє вимушені знаходитись разом, а отже їм треба навчитись співпрацювати. Вона зробила крок на допомогу, не очікуючи ніякої нагороди за свій вчинок. Аарон же, змусив її усвідомити, що це була помилка, бо не удостоїв її навіть сухого, кинутого, мов непотріб «дякую».

–Знаєш, що…– почала вона, роздратовано

–Слухай, Лів…– одночасно з нею почав Аарон.

–Що?– знову в один голос спитали обоє.

–Нічого.– і знову синхронність.

Лів відвела погляд, хоча кутики її губ смикнулись, ніби вона збиралась всміхнутись і стримала себе.

Далі вони йшли мовчки. Вийшовши на двері сходів між поверхами, вони почали по черзі спускатися. Освітлення на сходах майже не було, Лів міцно тримала мультиінструмент, підсвічуючи дорогу. Сходи були крутими і повністю зробленими з металу. Їх кроки видавали дзвінкий стукіт, ніби вони спускались склом, Аарон би сказав, що все це дуже дивно, якби не знав що таке АСС, бо це був синонім слова «дивно». Доволі швидко, звук їх кроків почав різати вухо, Лів покрутила ручку дверей, замкнено знову. Спустились нижче на поверх. Знову. Ще нижче. Знову. Усвідомлення прийшло в момент, коли Лів втретє пройшла повз одні і ті ж самі двері. Лів спинилась і смикнула ручку. Зачинено. Аарон повернувся.

–Ти чого?

–Ти бачиш?– спитала вона.

Аарон подивився, знизавши плечима.

–Що? Двері, як двері.

–Ми проходимо повз них уже рази три.

–То вони на кожному поверху. Ці двері мають вести на поверх.

Лів зітхнула і почала спускатись нижче, Аарон закотивши очі пішов слідом. Опинившись знову біля дверей, Лів красномовно поглянула на Аарона, який нахмурився, помітивши номерний знак.

–Усі попередні двері мали знак 505.– повідомила вона.

–Тепер 506.

–Отже?– спитала Лів.

–Що, отже?– не зрозумів Аарон.

Лів закотила очі.

–Отже, нам треба шукати аномалії. І тоді ми вийдемо звідси.

–Аномалії?– пирхнув він.– Ми, що у інді-грі дешевого сегменту?

–Схоже на те.

–Стамп не знайшла нічого краще, ніж напхати симуляцію дурнуватими SCP?

–Схоже, що ні. Та рухатись далі, поки єдиний шанс для нас знайти вихід.

Лів смикнула ручку і двері відчинились. Вони зайшли всередину і опинились на нових сходах, уже з іншого боку. Замкнені двері так само були на місці, з віддзеркаленим номером 505. В кутку стояв самотній фікус у горщику. Більше на сходах не було нічого. Вони спустились нижче. Той самий фікус, ті самі двері. Ще раз. І ще. І ще. А потім Лів збилась з рахунку. Потім був пустий горщик. Двері з віддзеркаленим 607. Увійшли.