Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

— Дах, — промовила Елла. — Дахи подобаються гарпіям.

— Авжеж, — оціпеніло промовив Френк. — На кухні напевно є їжа. Дасте мені кілька хвилин побути з бабусею на самоті? Гадаю, вона...

Голос обірвався. Він не знав, чи хоче розплакатись, чи закричати, чи дати Марсу стусана — можливо, усе разом.

Хейзел поклала долоню йому на плече.

— Авжеж, Френку. Ходімо, Елло, Персі!

Френк почекав, поки кроки не стихнуть. А потім зайшов у кімнату і зачинив за собою двері.

— Це дійсно ти? — запитав він Марса. — Це не фокус, не якась ілюзія чи що ще там може бути?

Бог похитав головою.

— Комусь іншому ти радів би більше?

— Так, — зізнався Френк.

Марс знизав плечима.

— Розумію. Ніхто не радий війні — якщо голова є на плечах. Але рано чи пізно війна знаходить кожного. Вона неминуча.

— Це безглуздя. Війни можна уникнути. Вона вбиває. Вона...

— ...забрала твою маму, — закінчив Марс.

Френку кортіло вибити незворушність з обличчя бога, але, можливо, це просто Марсова аура змушувала його злитись. Він поглянув на бабусю, яка мирно спала. Якби ж вона прокинулась! Коли хтось і здатен дати прочуханки богу війни, то це бабуся.

— Вона готова піти, — промовив Марс. — Готова вже декілька тижнів, але тримається заради тебе.

— Заради мене? — Він так ошелешив, що майже забув про свій гнів. — Навіщо? Звідки вона знала, що я повернусь? Я не знав!

— Лестригони назовні знали. Припускаю, їм розповіла про це певна богиня.

Френк закліпав очима.

— Юнона?

Бог війни так гучно розсміявся, що затріщали вікна, але бабуся навіть не поворухнулась.

— Юнона? Ох, кабанячі твої вуса, малий. Не Юнона! Ти її таємна зброя. Нащо їй здавати тебе ворогу. Ні, я мав на увазі Гею. Вочевидь, вона стежить за тобою. Гадаю, ти бентежиш її більше, ніж Персі чи Джейсон, чи будь-хто із Сімох.

Кімната навколо Френка наче захиталась. Він пошкодував, що поруч немає ще одного стільця.

— Сім... ти маєш на увазі давнє пророцтво, Браму Смерті? Я один із Семи? І Джейсон, і...

— Так, так. — Марс нетерпляче помахав рукою. — Ну ж бо, малий. Ти начебто маєш бути чудовим стратегом. Обміркуй усе! Вочевидь, що твоїх друзів так само готують до цієї місії, якщо припустити що ви повернетесь з Аляски. Юнона прагне об’єднати греків і римлян та відправити їх у битву проти велетнів. Вона вважає, що це єдиний спосіб зупинити Гею. — Марс здригнувся, вочевидь не зовсім упевнений у такому плані. — Хоч би там як, Гея не хоче, аби ти був одним із Семи. Персі Джексон... вона вважає, що здатна ним керувати. І кожен з решти має слабкості, на які вона здатна натиснути. Але ти — ти її бентежиш. Вона радше просто тебе вб’є. Тому вона викликала лестригонів. Вони чекають на тебе вже багато днів.

Френк потряс головою. Марс що з нього знущається? Нащо богині бентежитись через Френка, особливо, коли існує хтось на кшталт Персі Джексона?

— Нема слабкостей? Я не маю нічого окрім слабкостей. Моє життя залежить від шматка дерева!

Марс ошкірився.

— Ти себе недооцінюєш. Гея переконала цих лестригонів, що якщо вони з’їдять останнього члена твоєї родини — а це ти — то успадкують ваш дар. Правда це чи ні, я гадки не маю. Але лестригони прагнуть перевірити.

Френкові нутрощі скрутились у вузол. Сірко вбив шість огрів, але судячи із вогнищ навколо маєтку залишалась ще сила-силенна таких самих, кожен з яких не міг дочекатись, коли підсмажить Френка на сніданок.

— Мене зараз знудить, — промовив він.

— Не знудить. — Марс клацнув пальцями, і Френкова нудота зникла. — Передбойова трясця. З кожним трапляється.

— Але бабуся...

— Так, вона весь цей час чекала на тебе. Огри її поки що не чіпали. Вона приманка, розумієш? Тепер, коли ти тут — припускаю, вони вже відчули твою присутність, — вони нападуть уранці.

— Тоді забери нас звідси! — випалив Френк. — Клацни пальцями і підірви людожерів.

— Га! Весело б було. Але я не втручаюсь у справи своїх дітей. Мойри заздалегідь вирішили, що належить робити богам, а що — смертним. Це твоє завдання, малий. І, гм, якщо ти ще цього не з’ясував, твій спис можна буде використати знову тільки за добу. Тож сподіваюсь, ти навчився користатись родинним даром, а інакше станеш сніданком для людожерів.

Родинний дар. Френк хотів поговорити про нього з бабусею, але тепер міг порадитись тільки з Марсом. Він пильно подивився на бога війни, який посміхався без жодного натяку на прихильність.

— Періклимен, — Френк ретельно вимовив ім’я, наче на мовному змаганні. — Він був моїм предком, грецьким князем, аргонавтом. Він загинув у бою з Геркулесом.

Марс помахав рукою, наче мовив: далі.

— Він мав здібність, що допомагала йому в бою. Якийсь дар богів. Мама казала, що він бився, як бджолиний рій.

Марс розсміявся.

— Правда. Що далі?

— Якимсь чином родина опинилась у Китаї. Гадаю, у часи Римської Імперії, один з нащадків Періклимена служив у легіоні. Мама розповідала про деякого Сенеку Грака, але він також мав китайське ім’я — Сун Гво. Гадаю... Що ж, цієї частини я не знаю, але Рейна завжди говорила, що існувало багато легіонів. Дванадцятий легіон заснував Табір Юпітера. Можливо, був інший легіон, який зник на сході.

Марс беззвучно поаплодував.

— Непогано, малий. Чув колись про Битву при Каррах? Справжня катастрофа для римлян. Вони бились із парфянами на східному кордоні імперії. Загинуло близько п’ятнадцяти тисяч римлян. Ще десять потрапили в полон.

— I один з полонених був мої предком Сенекою Граком?

— Саме так, — погодився Марс. — Оскільки полонені легіонери були майстерними воїнами, парфяни не стали нехтувати їхніми навичками. От тільки потім у Парфію знову вторглись, але з іншого боку...

— Китайці, — здогадався Френк. — І римляни знову стали полоненими.

— Еге ж. Ганьба ще та. Словом, так римський легіон потрапив у Китай. З часом римляни там осіли і збудували собі новий