Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

Значить, Севка не здасть, а більше Маші дізнатися правду ні від кого. 

Додаток сигналить, що таксі на місці. Іду до воріт, а в самого відчуття, що в потилиці висвердлюють дірку. Обертаюся.

Батько стоїть біля вікна і дивиться мені вслід. Що такого сталося вісімнадцять років тому, про що мовчить тітка і не хоче зізнаватися він сам?

Невже він... невже він когось убив?

Ні, не може бути. Батько на це не здатний.

Чи це вийшло випадково? Згадую, як сам збив Машу — я ж теж думав, що все. Що я вбив людину. 

Навіть зараз мороз по шкірі йде, як згадаю. А якщо він не винен, то уявляю, як йому було з цим жити.

Мимоволі роблю короткий помах рукою і швидко йду до машини.

***

Маша

«Мам, я до Альки», — пишу в месенджері. Совість мучить і гризе. Якби не Нікіта, я нізащо не стала б обманювати маму.

Але якщо я скажу, що ми з Топольським йдемо вибирати мені сукню на бал, вона точно мене нікуди не відпустить. 

— Аль, прикриєш? — дзвоню подрузі.

— Знову з цим мажором зустрічаєшся? З Топольським? — як наяву бачу незадоволене обличчя і стиснуті губи.

— Аль, ну ти ж сама знаєш...

— Знаю, — різко каже Аліна, — і все бачу. Ти як із цими мажорами сплуталася, зовсім мене закинула. Я тобі тільки як ширма потрібна, щоб із Топольським мутити.

— Я не зв'язалася ні з ким, Алю, — намагаюся виправдатися, — я тільки з Нікітою... 

— Так? А Ленка Світла? Ти з нею вчора після школи по центру шарилася, я вас із вікна автобуса бачила.

— Ми випадково зустрілися з Оленою, я з математики йшла. Вона сама мене окликнула, я б її й не помітила. Ти ж знаєш, яка я сліпа. Олена порадила мені лінзи, які вона носить, а там якраз «Оптика» поруч. Я погодилася. Мама сказала, можна спробувати, я не хочу танцювати в окулярах, Алю.

— Ти могла б узагалі відмовитися від балу, — вперто продовжує подруга, і вона має рацію щодо того, що ми стали менше спілкуватися. Я це визнаю, і мені дуже соромно і шкода.

— Я ціную нашу дружбу, Алю, — пробую виправдатися, — але я реально не вивожу. Я обіцяла мамі, що не з'їду з навчання. І репетиції до балу. А ще Нікіта...

— Так покинь його! — заявляє Аліна. — Чи ти не знаєш цих мажорів? Вони покористуються тобою і викинуть.

— Хто покористується? — запитую шоковано. — Ти про що, Алю?

— Та Топольський твій. Або Дімка Ляшко. Що вони взагалі в тобі знайшли? — з динаміка телефону сочиться справжня отрута. Я навіть відсуваю його від вуха. — Я мовчу про Каменського з Голиком! Ходять за тобою, як прив'язані.

— А Севка з Максом до чого? — усе ще не можу відійти від шоку. — Вони навіть не мажори. Ми з ними просто дружимо...

І тут мене осіняє.

— Алю, ти що, заздриш?

— Ні, не заздрю, — чеканить вона, — було б чому. Велика радість бути одноразовою хотілкою мажора! Але мені огидно, що ти прикидаєшся такою беззахисною няшечкою, навіть я на це повелася! А на ділі ти продумана і хитра погань.

— Я тебе зрозуміла, — кажу, насилу стримуючи сльози. — Вибач, що подзвонила. Більше я тебе не потурбую.

Вона ще щось каже, але я відбиваюся і безвольно опускаю руку з телефоном. За що вона так зі мною? Я вважала її подругою. Так, ми справді стали менше спілкуватися, але якби вона зустрічалася з хлопцем, хіба б я стала ображатися?

Мені дуже боляче і прикро. Особливо прикро від того, що весь цей час Аліна мене ненавиділа і заздрила. А хіба моя вина в тому, що навіть Макс із Севкою не захотіли, щоб я взяла Альку в нашу компанію? 

Вони їй не довіряють, і я тут точно ні до чого. Іду в сусідній двір, розмазуючи по щоках сльози. Нікіту бачу здалеку, він стоїть біля таксі, нетерпляче озираючись на всі боки.

Побачивши його, серце стискається ще сильніше. Чому мені обов'язково треба вибирати між коханням і дружбою? 

Ось зміючка Мілена примудряється дружити з Алісою, а вона зустрічалася з Нікітою. І Аліса не ревнувала...

Навіть зупиняюся, шокована здогадкою. Аліна мене ревнує! Тільки до кого? Невже вона теж закохана в Нікіту? Чи в Дімку? Може в них, а може в Кам'янського чи Голика.

Голова йде обертом. Але ж вона жодного разу не зізналася, отже, не вважала мене подругою від самого початку. Чи я все-таки помиляюся?

— Машо, ти чого там стоїш? — махає мені Нікіта, і я схоплююся. 

Швидко витираю щоки, щоб він не почав з'ясовувати, чому я плакала. Мені не хочеться скаржитися на Аліну, потім. Він сам побачить, що ми більше не подруги. А це так, я не уявляю, що після таких слів зможу з нею дружити.

Підбігаю до машини, Нікіта обіймає мене і заглядає в очі. 

— Усе добре, Мишко?

Притискаюся до нього і киваю, притискаючись до прокачаного плеча. Усе добре, коли поруч Нікіта. Як же добре, що він у мене є!