Лариса Підгірна - Полювання на чорного дика

Лізо, ні… Я не хочу, щоб ти застудилася, — похитав він головою, міцніше пригортаючи її до себе.

— Ти від самого Кале слова не сказав… відколи ми зійшли на цей паром. Мовчиш і дивишся за обрій, — тихо промовила вона. — Щось не так?

— Ні, все так… То інше… У мене все ще крутиться в мізках наша остання розмова з Шелленбергом, — відповів Марко, — кожне слово… Поки ви чаювали з Габріель, ми з ним трохи пройшлися і побалакали…

— Трохи? Майже годину… Я вже почала хвилюватися.

— Так… мабуть, годину… — зітхнув Марко.

— І що він тобі такого наговорив, що ти досі обдумуєш його слова? — поцікавилася Елізабет.

— Сім бочок арештантів, якщо відверто, Лізо. Я думаю про інше… Навіщо він мені вкладав це у вуха?

— Можливо, щоб розхитати твою впевненість, щоб ти йому повірив, любий?

* * *

— Гайдріх курує антигітлерівський заколот у Німеччині? Це чисте безглуздя! — повторив Корнуелл вслід за Марком, як тільки той доповів йому про своє перебування у Мюнхені та розмову з Шелленбергом.

— Безглуздя якесь… — похитав головою Селфрідж. — Гайдріх — не дурень, та й у решти високопоставлених офіцерів є мізки. Я говорю не про їхні миролюбні наміри. Я говорю про те, що усім їх звичніше демонізувати, а у них є мізки! — розвів він руками. — Прагматичні німецькі мізки, які не змогла затьмарити навіть фанатична пропаганда доктора Геббельса.

— О! — вигукнув Корнуелл. — Я не сумніваюся, друже, що в оточенні Гітлера є люди, які усвідомлюють, як і чим вони ризикують. Зазвичай то німецькі аристократи, люди честі. І вони хочуть мати страховку на випадок провалу амбіцій їхнього фюрера. Але навряд чи це Гайдріх…

— А чому б і ні? — гмикнув Селфрідж. — Гайдріх прекрасно розуміє, що полетить одним із перших, якщо Гітлер полізе у бійку з Францією і Великою Британією і програє її…

— Але амбіції Гітлера будуть задоволені, якщо він знайде собі надійного союзника в особі Сталіна, — зауважив Марко.

— Ви, Алексе, повертаєте нас у розмові до вашого знайомця Вальтера Кривицького? — запитав Корнуелл. — Ну що ж… Його справді необхідно якнайшвидше доправити до Лондона і вислухати все, що він скаже. І якщо у нього є інформація про таємні домовленості Сталіна і Гітлера…

— Він готовий злити нам усе, що знає, — ствердно хитнув головою Марко.

— Ви сповістили пана Кривицького, що ми готові прийняти його? — запитав Корнуелл.

— Так… Телеграму відправив ще з Дувру, — відповів Швед. — У Лондоні я його зустріну і відвезу на конспіративну квартиру. Але Кривицький не сам по собі… У нього родина у Меммінгені. І він готовий надати інформацію в обмін на порятунок і безпеку його сім’ї.

— З його родиною нічого не станеться, якщо він справді має інформацію, яка буде нам цікавою, — безапеляційно промовив Корнуелл. — Зрештою, МІ-6 — не благодійний пансіонат, який прилаштовує колишніх совєцьких шпигунів.

Селфрідж гмикнув собі під ніс.

— Інформація, якою володіє цей містер Кривицький, може бути для нас дуже важливою, — мовив Марко. Хоч він був і не «колишній совєцький», слова Корнуелла чомусь зачепили його. — Власне, Кривицький ніколи не був рядовим пішаком, хлопчиком на побігеньках. Він досвічений професійний розвідник, керував цілою резидентурою, а до того працював в іноземному відділі ОДПУ. І зрештою… МІ-6 не обов’язково мати з ним справу безпосередньо.

— Що ви маєте на увазі, Алексе? — поцікавився Корнуелл.

— Я подумав, що ми можемо вислухати його, надати прихисток і… передати нашим американським колегам, — сказав Марко. — Ми і без Кривицького усвідомлюємо усю небезпеку можливого розвитку подій.

— Угу… усі, крім лордів Чемберлена і Галіфакса, — пробубнів собі під ніс Корнуелл.

— Із нашими лордами ми і самі розберемось, — почулося раптом у кімнаті, — а от пан Рузвельт із його миролюбною позицією…

Корнуелл, Селфрідж та Марко озирнулися.

— Пане Черчилль! — проказав Корнуелл, підіймаючись зі свого місця. — Радий вас бачити у нашому скромному товаристві. Нарешті ви таки до нас дісталися…

— Так, нарешті… Я подумав, пане Корнуелл, що саме час скористатися вашим люб’язним запрошенням і розбавити цей підпільний гурток своєю присутністю, — мовив Черчилль, бо це і був він.

Маркові доводилося бачити його кілька разів у парламенті, але отак близько, за одним столом — вперше. Сама поява Черчилля у МІ-6 була більш ніж дивною, а в кабінеті Корнуелла і поготів.

— Перепрошую, що перебив вас. Продовжуйте, юначе, — проказав Черчилль, всідаючись поряд із Селфріджем. — Ви — Алекс Макміллан, чи не так? Ваша думка щодо американських колег видається мені вкрай цікавою…

— Так, сер. Я Алекс Макміллан, — відповів Марко неочікуваному гостю і водночас запитально подивився на Корнуелла.

Зрештою, Корнуелл — його пряме начальство, і найбільше ненавидів, коли у справи його відомства вмішувалися панове із парламенту та якісь високопоставлені чиновники. До того ж хіба не Вінстон Черчилль років зо два тому висловився на підтримку відставного короля Едуарда, котрий не приховував своїх симпатій до Гітлера?

«Я підтримую не бздури Віндзора. Я захищаю честь Британської монархії!» — заявив Черчилль, але цим все одно викликав цілу хвилю обурення до своєї і без того вельми ексцентричної персони.

Тож присутність тут, у конторі МІ-6, одного з представників цієї ненависної Корнуеллу породи мала 6 викликати у нього якщо не праведний гнів, то хоча 6 роздратування. Та Корнуелл виглядав на диво спокійним.

— Продовжуйте, Алексе, — хитнув головою він. — Сер Вінстон — один із нас, і якщо наше відомство досі працює, то це значною мірою завдяки його незмінній патріотичній позиції. Інакше нас із вами давно 6 замінили кишенькові німецькі шпіци лорда Чемберлена.

Черчилль пхикнув і затягнувся люлькою. Слова Корнуелла йому явно припали до душі.

— Ви помиляєтесь, друже, Чемберленові кишенькові шпіци давно виросли і перетворилися у німецьких вівчарок, — замислено сказав він. — Тепер вони здатні повідгризати нам і руки, і голову!

— Я говорив про те, що Кривицький може бути корисним не тільки як інформатор, — промовив Марко. — Ми можемо прийняти і вислухати Вальтера Кривицького, надати тимчасовий прихисток і… передати нашим американським колегам. Для його ж власної безпеки. Заразом нехай просвітить американців на рахунок серйозності можливих військових союзів гітлерівської Німеччини і СРСР. Нехай розповість усе, що знає… Зрештою, згодиться навіть інформація про діяльність осередків комуністичної партії та совєцьких резидентур у США. Він професіонал, тому одразу вхопить, у чому його вигоди. А ми тут у Лондоні послухаємо і поспостерігаємо за усім… Якщо гарно розкрутити цю тему для американців, — продовжував Марко, — якщо подати устами Кривицького ідею совєцько-німецького військового альянсу і розвернути це проти політики ізоляціонізму пана Рузвельта…

— Чудово, юначе! — промовив Черчилль. — Ця ідея варта